Астольф де Кюстін . Правда про Росію

Квітень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
219 переглядів

Опрацював О. Мерчанський; післямова М. Слабошпицького
Київ: Ярославів Вал, Український письменник, 2009.

У 1839 році Росію відвідав француз Астольф де Кюстин. За три місяці маркіз побував у Петербурзі, Москві, Ярославлі, Владимирі та Нижньому Новгороді, а повернувшись додому, по чотирьох роках надрукував свої подорожні записи. Росія постає в них «країною деспотизму», де «панує пригноблення», «поліцію і страх приймають за основи суспільности», «підкорення похвальне, зверхність шанована», а в кожному чужинці вбачають шпигуна. Ця «східна тиранія», за словами Кюстина, «безнастанно загрожує» Европі.

Подорожні нотатки Кюстина розійшлися величезними накладами у Франції, Німеччині, Британії, згодом їх надрукували в США. Натомість у Росії книжку сприйняли з обуренням і заборонили. Російський уряд розгорнув кампанію проти Кюстина – у французькій пресі почали з’являтися статті, що заперечували і спростовували його твердження. Однак це лише додало книжці популярности – з’явилися додаткові наклади, часом «піратські». Книжка набула статусу соціяльно-філософського твору на зразок «Демократії в Америці» Алексиса де Токвіля.

Проте, на жаль, український читач отримав зовсім не ориґінальний Кюстинів твір: видавці взяли до роботи переказ такого собі О. Мерчанського, випущений 1958 року в Канаді з передмовою Дмитра Донцова на гроші «Канадійської ліги звільнення України» та «Організації захисту чотирьох свобод України».

Від ориґіналу це видання відрізняється і титулом (звісно, Кюстинова назва – «Росія у 1839 році» – локалізує неґатив щодо Росії у певному історичному часі й не дає змоги поширити його на минуле і майбутнє), і обсягом (книжку значно скоротили, викресливши все не потрібне для ідеологічної боротьби), і структурою. Зовсім недоладними видаються п’ять додатків, покликаних переконати читача, що Кюстиновими однодумцями є Гоголь, Шевченко, російські інтелектуали й американська професура. Зрештою, оповідач тут не Кюстин, а Мерчанський. Вийшла, власне, антиросійська брошура «за мотивами» «Росії у 1839 році», де розлоге цитування маркіза чергується із сучасними Мерчанському «арґументами» і «фактами».

Ситуацію міг би виправити хороший коментар про українську партизанщину часів Холодної війни, документом якої і є «Правда про Росію». А коментаря немає, а післямова Михайла Слабошпицького цієї функції не виконує.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій