Олександр Охріменко. Повсякденне життя міст Англії ХІ–ХІІІ ст.

Квітень 2019
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
370 переглядів

Київ: ПенМен, 2019.

«Про цих людей варто говорити більше, ніж про королів», – зазначив на презентації книжки її автор. В основу праці лягло дисертаційне дослідження: текст для полегшення сприйняття спрощено і позбавлено деяких розділів. Автор, який уже понад десять років фахово займається проблематикою, на основі комплексного підходу та синтетичної критики різних типів джерел не лише дає читачеві змогу пізнати нові аспекти середньовічної історії, а й руйнує міти і стереотипи про Середньовіччя як «темні часи», епоху занепаду між античністю і Ренесансом.

Насамперед слід вказати на деякі теоретико-методологічні підходи автора, не надто традиційні для нашого історієписання. Хоча книжка про Середні віки, в ній не згадано ані про «феодалізм», ані про тричленну структуру суспільства. Охріменко послуговується методом кейсів, які дають змогу дослідити конкретне й нетривале, і уникає узагальнень. Визнаючи вклад аналістів у розвиток медієвістики, він зазначає, що їхні дослідження певною мірою застаріли й потребують ревізіоністської критики. Тож автор визнає, що історія – це не те, що було насправді, а те, як нам про це написали, намалювали, які свідчення залишили. Хоч це виглядає банальним підтвердженням суб’єктивно-об’єктивної природи джерела (як традиції, так і решток), ця думка й досі не є панівною навіть у академічних колах (багато хто й далі хоче розповісти, як було насправді).

У праці ґрунтовно розкрито історію Англії класичного Середньовіччя на рівні міського повсякдення. Автор актуалізує тематику і дає часопросторові конкретно-історичні характеристики епохи, наводить специфіку генези англійського міста. Описано англійський будинок доби класичного Середньовіччя, його вигляд, інтер’єр, майстрів. Реконструкцію будинку як у матеріяльному сенсі, так і в уявленнях про будинок як універсум значною мірою здійснено на основі фабліо ХІІІ століття, що їх Охріменко переклав із середньоанглійської мови. Важливо й характерно, що дослідник зіставляє писемні джерела різних видів (як наративи, так і документи, зокрема заповіти англійців-містян) із етнографічними та візуальними джерелами. У книжці є не лише відомості про раціон, а й правила споживання їжі, феномен тогочасного «фаст-фуду». Важлива й проблематика функціонального призначення та специфіки одягу. Окремо йдеться про часопросторові уявлення тогочасних англійців-містян. Ідеться і про специфіку праці та відпочинку, міську комунікацію, корпорації, шлюб та сім’ю і становлення індивідуальности.

Попри очевидні позитивні моменти, варто зробити деякі зауваги. У тексті є словосполука «Русь-Україна», яка не є характерною для академічного дискурсу, так само, як Англію до початку ХVIII століття не слід називати «Великою Британією», а Московське князівство до Ніштадського миру (1721) – Російською імперією (розділ І). Автор послуговується онімом «Київська Русь», який є хоч і характерним для української історіографії, але кабінетним та ідейно упередженим (там само). Водночас це відбиває ті суспільно-політичні тенденції, які витворюють історика-автора, і це цінно, адже, як відомо, немає історії – є історики. У розділі IV автор називає соціяльними функціями одягу такі, що ними не є: захист від холоду чи спеки, механічних ушкоджень (до соціяльних варто додати, наприклад, «класове» розрізнення або ж відволікання і убезпечення від реалізації інстинктів розмноження). Невмотивованими виглядають деякі твердження, зокрема, що зображення вдягнених ангеликів і чорта лише з прикритим пахом на вітражі Лінколнського собору свідчить про спробу показати тіло як гріховну субстанцію (це доцільніше сформулювати як припущення). Знехтувано усталеною типологічно-видовою класифікацією джерел: документом Охріменко називає і листи (розділ III, VІІІ). Замість поняття «еґо-документи» доцільніше послуговуватися поняттям «еґо-наративу», адже листи (розділ ХІ) належать радше до джерел особового походження і містять оповідні (наративні) функції, ніж до актового роду джерел. Варто вказати, що саме в дослідженні й авторській класифікації є основною класифікаційною ознакою, аби уникнути непорозумінь. Подеколи не цілком зрозуміла логіка викладу думок, трапляються численні одруки та лексичні огріхи («чотирии», «звичами», «серед який» тощо). Деякі «урізання» тексту порівняно з дисертаційним викладом унеможливлюють цілісне його розуміння.

Проте це не применшує достовірности викладених фактів та ориґінальности потрактувань, наукової цінности дослідження. Така комплексна, синтетична праця, присвячена не просто проблематиці англійського Середньовіччя, а й повсякденню, свідчить про позитивні зрушення у вітчизняному історієписанні, відхід від традиційної подієвої історії та вихід на новий рівень, синхронний із західноевропейським. Історія – це передусім наука про людину, тож книжка стане в пригоді всім, хто цікавиться повсякденним життям людини і прагне щастя пізнання, а не прогнозів на майбутнє.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Видання завершує чотиритомовий проєкт публікації джерел про Хмельниччину. Воно висвітлює роки...
Оксана Булгакова ・ Квітень 2018
Монографію присвячено святам і дозвіллю українців, які з різних обставин у роки Другої світової...

Розділи рецензій