Татьяна Таирова-Яковлева. Повседневная жизнь, досуг и традиции казацкой элиты украинского гетманства

Червень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
662 переглядів

150x210 мм – 206 с. – ISBN 978-5-906823-43-4
Санкт-Петербург: Алетейя, 2016.

Нову книжку російської україністки Татьяни Таірової-Яковлєвої присвячено повсякденному життю і звичаям козацької еліти середини XVII — XVIII століття. Її написано насамперед для російського читача, втім, вона буде цікава й українській авдиторії. Авторка прагне подивитися на історію провідної верстви козацької України під кутом повсякдення — підхід, який досі не набув широкого поширення в дослідженнях суспільства Гетьманщини.

Стисло ознайомивши читачів із обставинами становлення і розвитку реєстрового козацтва, наголосивши на його відмінностях від запорожців і донських козаків, історикиня досить в’їдливо пише про сучасне, «ряжене» козацтво у РФ. Висвітливши у вступі систему координат, у якій постала й існувала козацька старшина, еліта ранньомодерної Української держави, дослідниця переходить до основного викладу в п’яти розділах.

Перший окреслює домашній побут українських гетьманів і старшини. Ретельно дібрана інформація про харчові та побутові вподобання, будівлі, парки і сади, де мешкали й полюбляли проводити час гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Данило Апостол або старшини Гнат Галаган, Григорій Фридрикевич, Тиміш Цецюра, Павло Полуботок тощо. Оповідаючи про оздоблення старшинських помешкань і уподобання їхніх власників, дослідниця наводить цікаву інформацію, що підкреслює культурні відмінності Гетьманщини від Московії. Скажімо, спостереження, що в Гетьманщині було розповсюджено виробництво скла: воно збереглося в ранньомодерній Україні від часів Київської Русі, а в Московській державі було відсутнє. Не менш цікава заувага, що старшина почала брати в походи предмети розкоші від 1780-х років. Це спостереження простежує еволюцію поведінки козацької еліти.

Друга частина висвітлює роль жінки в старшинському соціюмі. У тексті наведено права, прописані за знатними жінками в різних редакціях Литовського статуту, що відігравав ключову роль у законодавчій системі козацької держави. Як зазначає історик, у ранньомодерній Україні у вищих колах «ані батько, ані брат, ані опікун не мали права розпоряджатися долею жінки, що, зрозуміло, робило їх волелюбними, гордими і такими, що знали собі ціну». Україністка представляє низку портретів таких жінок. Тут бачимо, зокрема, Настасю Маркович, Марту і Анастасію Закревських, матір Івана Мазепи — Марію Маґдалену Мокієвську, Анну Обидовську, Олену Виговську, уроджену Ласко, матір Івана Виговського, велике кохання Богдана Хмельницького — Гелену. На окрему увагу заслуговують зображення славетних «стерв» Гетьманщини — свавільних і наділених політичними амбіціями Любові Кочубей і Насті Скоропадської. Історикиня не оминула увагою і декількох чаклунок у Гетьманщині, згадки про яких збереглися в джерелах.

У третьому розділі проаналізовано зображення, гардероб, прикраси представників козацької еліти. Четвертий розділ містить інформацію про освіту і дозвілля. Розділ насичено розмаїтою інформацією, дотичною до освітнього процесу та славетних вихованців Києво-Могилянської академії. У ньому також ідеться про захоплення театром і дещо менше — про інші розваги, які побутували серед старшини, на кшталт зерні, тобто гри у кості, або пасічництва. Вагому увагу дослідниця звертає на книжну культуру в середовищі козацької еліти. У розділі подано інформацію про книгозбірні Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича та Івана Мазепи. Не приховуючи своїх симпатій і антипатій, дослідниця, як і в попередніх працях, при аналізі культурних уподобань знову проводить оцінкові порівняння. Зокрема, стяжательному книголюбу Самойловичу, що полюбляв книжки, на думку авторки, як предмет капіталовкладень укотре протиставлено шанувальника книжної мудрости Мазепу.

Остання частина розповідає про традиції та повсякденну поведінку козацької еліти. Увагу дослідниці привертають вияв емоцій між представників старшини, як-от відверті сльози, що їх за різних життєвих обставин проливали сам Хмельницький, його син Юрій, Виговський чи Самойлович. Чи напади люті, коли під впливом емоцій або алкоголю представники старшини хапалися за шаблю і застосовували її проти опонентів. Досить цікавими є роздуми авторки про практики герців/поєдинків під час війни та в мирному житті серед старшини, а також її ставлення до шлюбу і позашлюбних зв’язків. Безсумнівно, чималу кількість читачів здивує авторське твердження, що в козацькій еліті «ініціятива» про укладання шлюбу часто походила від жінок. Увагу привернуть і описи ґеральдичних практик та поширення в Гетьманщині панегіричної літератури як практики барокового суспільства.

Написане легкою мовою, зіперте на добру обізнаність дослідниці з історіографією, а також тривалі пошуки в російських архівах, дослідження приверне до себе увагу фахових україністів і пересічних вітчизняних читачів та викличе наукові дискусії.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій