Олександр Бойченко, Анджей Бобковський, Ольга Токарчук... Потяг 76. Потяг до Польщі

Квітень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
214 переглядів

Чернівці: Книги – ХХІ, 2006.

У грайливій передмові-«локомотиві» до нового «Потягу 76» Олександр Бойченко освідчується в палкій любові до Польщі, яка, виявляється, виросла ще й із того, що такої любові не вийшло з Росією. Серцю, як відомо, не накажеш, тож потяг, керований головним машиністом-редактором Юрієм Андруховичем (у якого з Росією теж не склалося), попрямував на захід.

Левова частка текстів, зібраних у «вагони», припадає на перші два: поезію та прозу. В інших п’яти – «есеїстика», «інтерв’ю», «критика», «нон-фікшн», «класика» – переважно по одному пасажиру, проте кожен із них цікавий своєю історією. Наприклад, герой останнього розділу – Анджей Бобковський – у щоденнику часів Другої світової війни «Ескізи пером», писаному у Франції, занурює читачів у складну атмосферу польської еміґрації, її очікувань і розчарувань, але передовсім – розчарувань власних. А от Павел Дунін-Вонсовіч із «критичного» вагона, намагаючися відповісти на запитання: «Що тут сталося з літературою?», робить досить провокативний і, на жаль, невтішний висновок: «2004 рік варто визнати за межу XX століття і заразом історії польської літератури як явища всезагального і самодостатнього, відірваного від економічних реалій».

Найсильнішим у журналі виглядає розділ поезії: може, то постаралися перекладачі (Остап Сливинський та Андрій Бондар), може, то вона справді так розквітла в Польщі, а може, те й те разом. Поетика текстів досить різна (порівняти хоч би твори Кшиштофа Яворського та Едварда Пасевіча), проте рівень дібраних текстів пробуджує якщо не любов до них, то принаймні щиру повагу.

Втім, і щодо прози варто віддати редакторам належне: це треба вміти – втиснути в один вагон роман, два оповідання (Павла Гілє і Дороти Масловської) та ще й уривки з романів, які, через свою «недомовленість», мали би a priori бути найслабшою частиною журналу, але дібрано їх так, що в одних авторів (Даніеля Одія, Єжи Пільха) вони виглядають цілком самодостатніми, а в інших (Міхал Вітковський, Ольга Токарчук) – спонукають відшукати романи, вже видані в Україні. Твір Славоміра Мрожка «Моніза Кляв’є», окрім ненав’язливого питання: «Хіба це роман?», викликає захоплення тонкою історією та фразами на кшталт «Погода була нестерпно блакитною», якими він повен.

У сподіваннях на те, що Дунін-Вонсовіч помилився, очікуватимемо наступних потягів, також і до інших центральноевропейських літератур.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій