Микола Рябчук. Постколоніальний синдром. Спостереження

Серпень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
602 переглядів

Київ: «К.І.С.», 2011.

Описуючи емансипацію української нації від домодерної «уявленої спільноти», часто окреслюваної як «русский мир», Микола Рябчук застосовує постколоніяльний підхід і розглядає не так політичні, як культурні та психологічні проблеми українсько-російських і «українсько-українських» стосунків.

Назва збірки статтей, що перегукується із назвою вміщеного до неї відгуку на статтю Георгія Почепцова «Без’язика українська інтеліґенція», звучить як своєрідний діягноз сучасним українським реаліям. Для них симптоматичними є, з одного боку, притаманні чималій частині інтеліґенції розгубленість і здезорієнтованість, що їх вона поєднує зі щирим прагненням знайти нову постімперську ідентичність і культурні орієнтири, а з другого – непомічання тієї частини української культури, яка твориться поза межами офіційного істеблішменту.

Зібрані в окрему книжку давніші (і тепер уже малодоступні) публікації в різних періодичних виданнях (зокрема і в «Критиці») розподілено на три частини. У першій із них – «Дискурси» – Рябчук розглядає дискурс імперії та його сучасні вияви. Вміщений тут есей «Імперія як дискурс» «Критика» надрукувала у 2002 році (ч. 9); метафорично тематику цього розділу окреслює назва одного з нарисів, «У ліжку зі слоном»: ідеться про «незручне» континентальне сусідство України з Росією. В есеях, поданих у другому розділі під заголовком «Комплекси» («У пошуках “українського Маркеса”» («Критика», 1998, ч. 1), «Про грішне й праведне», «Постколоніяльний синдром» та інші), розглянуто дискусії про «без’язикість» української літератури, у яких найвиразніше виявляється український «ментальний колоніялізм». Третя частина, «Ідентичності» («Гоголь і війна ідентичностей», «Спокуса “третього шляху”», «Від спільноти підданих до суспільства громадян» тощо) привертає увагу до різних проявів «креольської» ідентичности в Україні.

Микола Рябчук свідомий того, що його критичний аналіз постколоніяльної ситуації в Україні також можна потрактувати як своєрідний синдром. «Звинувачення, як ми знаємо із психоаналізу, теж є формою виправдання», – пише він. Тому свої «діягнози» та «спостереження» він прагне формулювати точно й арґументовано, що й має посприяти доланню неґативних наслідків постколоніяльного синдрому.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій