Ярослав Довган. Посіяна до часу торба з сухарями

Травень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
222 переглядів

Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2006.

Одна з, напевно, загальних рис поезії дивовижно зголошується на особливе, виняткове буття у цій збірці: візуалізація, хай навіть химерна, станів і досвідів, представлення їх немов у ледь видимій рамці картинки (мініятюрна книжечка, відтак, нагадує добірку мініятюр...) – з одного боку, й із другого – використання слів як «речей» унікальних, а їхніх смислів – як приступних до передавання єдино через своєрідне, незвичайне слово. Поєднання доволі парадоксальне, але виглядає природним, вабним, і лиш інтенсивне співвідчування вірша, зусилля по ниточці пройти вслід за автором уявлювані маршрути відділяють від того, щоби скласти їх у строкатий клубок окремого твору. Засвідчивши таку багаторівневість інструментарію поезії в одних віршах, Ярослав Довган «заморожує» на півслові мовну простоту в інших («Вони мене не бачать. Я їх не впізнаю»), творячи позакадрові короткі репліки – до картин, яких не намалював, але які мали прозвучати, залишитись у тексті. Це вже зовсім інакші твори, альтернативна тканина книжки, і для когось, імовірно, саме вона тут домінуватиме. Не відсунеш у їхню тінь і портрети характерів, міські фотографії, асоціятивні сходинки «епітафії», гібридні зрощення (міту зі сном, народної пісні – із картиною Шаґала)... Поправді, віднайти у збірці хоч якусь домінанту складно. Відмінність, осібність творів віддзеркалена в їх ощадливому розташуванні, коли на вірш витрачено мінімум сторінкової площі (навіть орнаментальна, «тубільна» графіка Мирослава Короля, якою ілюстровано книжку, – в ліпшому становищі!). Тарас Прохасько написав до збірки коротеньку репліку-епіграф власне з цього приводу, позмагавшися точністю, лаконізмом і красою «анотації» з поетичним матеріялом, себто із самим автором: «Чим зрілішою і глибшою стає поезія, тим менше літер і слів вона потребує. І тим менше місця залишає для невжитих слів і речень». Схоже, через оте прагнення вичерпности в ієрогліфічному клаптикові тексту вірші небагато «спілкуються» один із одним. Спорадичному відкриттю, переживанням, пробудженим від якогось рядка, цілісне враження від усієї збірки програє.

Утім, за тієї малої «концентрації» тексту в книжці, великої кількости пауз, вільного простору, можна й оминути незручність і вийти до моменту високої концентрації смислів. Принаймні маємо дуже багатий вибір варіянтів.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Поезії Бельченко притаманний особливий різновид гармонії – вона насичена мотивами з історії...
Інна Булкіна ・ Квітень 2017
Сергій Жадан завжди тяжів до віршованого епосу, до створення «хроніки», розлогої історії про великі...

Розділи рецензій