Джон Коннеллі. Поневолений університет. Совєтизація вищої освіти у Східній Німеччині, Чехії та Польщі, 1945–1956

Лютий 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
94 переглядів

Переклали з англійської Я. Кравченко, Я. Одинець, І. Склокіна
Харків: ФОП Рибалка Д. Л., 2011.

Американський історик Джон Конелі дослідив, як відбувалося в освітніх сферах новопосталих східноевропейських «країн народної демократії» впровадження контролю над університетською ланкою освіти, вже на той час узвичаєного у Совєтському Союзі. Автор зіставляє дещо різні (не лише в динаміці, а й у змісті) процеси, які відбувалися у трьох країнах: Східній Німеччині (починаючи від 1945 року, тобто ще до створення Німецької Демократичної Республіки), Чехословаччині та Польщі.

Книжку відкриває розділ, присвячений становленню совєтської високої освіти, – системним змінам у ній після утвердження влади РКП(б)/ВКП(б), що виявилися зокрема у зменшенні ролі університетів і збільшенні питомої ваги та загального числа галузевих інститутів, підпорядкованих профільним наркоматам, посиленні практичного вишколу й зосередженості на виробничій практиці, зміні схем набору студентів (тобто існуванні робітничих факультетів та обмеженні доступу до освіти для «вихідців з експлуататорських класів»), ідеологізації загальногуманітарного складника змісту освіти тощо.

Порівняльний метод дав дослідникові змогу простежити суттєві відмінності між процесами «совєтизації» високої освіти в усіх трьох країнах, зумовлені різницею у традиційній ролі університетів та міцності їхнього самоуправління. Скажімо, у Німеччині впровадження дещо змодифікованого совєтського досвіду відбувалося згори, часто за безпосередньої участи совєтських адміністраторів, а централізація управління освітою проходила більш-менш швидко і без ексцесів. У Чехословаччині тон у цих процесах задавали студентські «комітети дії», які співпрацювали з партійними та урядовими структурами, але швидкість і глибина процесів була приблизно така сама. Зовсім інакшим було становище у Польщі з її традиціями роботи підпільних університетів під час нацистської окупації, що автоматично самовідновилися у старих приміщеннях після відступу німецьких військ, а також величезним авторитетом, що його мали серед населення університетські професори. Тут вплив влади був дуже обмежений. Навіть кількість членів правлячої партії серед працівників академічної сфери ледве дотягувала до 13% (у НДР та Чехословаччині їх на багатьох факультетах було 50%), а опозиційність – навіть не надто приховувана – зазвичай лише вповільнювала кар’єру чи примушувала переходити до іншого закладу. Тоді як у Чехословаччині підозри в нелояльності могли поставити на кар’єрі хрест, а в НДР у час існування відкритого кордону нелояльна професура досить активно еміґрувала до ФРН.

Цікавими є авторові спостереження про нові навчальні заклади у Польщі. Наприклад, Вроцлавський і Торунський університети (створені замість старих німецьких закладів, що перебралися до Німеччини), стали осідком для викладачів і, почасти, студентів колишніх Львівського та Віленського університетів, тож вони діяли солідарно з рештою навчальних закладів країни, часто входячи в поміркований конфлікт із владою. Натомість новостворений університет у Лодзі, задуманий як флагман «соціялістичного будівництва в освіті», не мав жаданого авторитету: доходило навіть до того, що старі університети відмовлялися визнавати присвоєні ним ступені. А Люблінський католицький університет взагалі залишився поза державним контролем. За таких обставин польське керівництво (як визнав Владислав Ґомулка) намагалося використовувати професуру до того часу, поки зможе виховати власну, і залишало їй порівняно широкий простір для вільної роботи.

Автор також докладно зупиняється на чистках особового складу студентства та професури, політиці влади щодо набору студентів – переважно з огляду на їх класове походження та наявність рекомендацій від місцевих партійних комітетів і припартійних молодіжних організацій.

Книжці не зашкодив би опис подібних змін у тогочасних Румунії та Угорщині, але це суттєво збільшило би її обсяг і потрібний на її написання час, а крім того, потребувало би вивчення ще двох мов. Тож авторове свідоме самообмеження виглядає цілком природним і аж ніяк не нівелює заслуг дослідника, який особисто опрацював великий масив розсекречених після 1989 та 1991 років документів із німецьких, польських, чеських і російських архівів.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій