Под редакцией Вахтанга Кебуладзе. Политики знания и научные сообщества

Лютий 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
181 переглядів

Вильнюс: Европейский гуманитарный университет, 2015.

Науковий проєкт, результатом якого є книжка, зорієнтовано на з’ясування того, якою є сила, що її потребує процес пізнання, а також того, у який спосіб у силових полях знання формуються наукові спільноти. У передмові з промовистою назвою «Знання і сила» редактор видання Вахтанґ Кебуладзе окреслює первісний задум досліджень: простежити на основі інтелектуальної періодики, які сучасні методології використовують у гуманітарних науках в Білорусі та Україні. Однак остаточний результат вийшов дещо іншим, що було зумовлено особливостями досліджень та позиціями дослідників. Хоча найголовнішого принципу дотриматися таки вдалося: авторами всіх представлених тут текстів про окремі напрями сучасної гуманітаристики є «інсайдери», себто дослідники, які ці напрями репрезентують.

Перший розділ «Філософія як методологія» відкриває стаття Надії Козаченко, Оксани Панафідіної та Ярослава Шрамка, присвячена аналітичній філософії. Автори звертають увагу на низку чинників, які не сприяють адекватному розумінню аналітичної філософії серед українських дослідників. Це слабке представлення раціоналістичного складника в сучасній українській гуманітаристиці; сприйняття науковости як її симуляції, викликаної намаганням зберегти певну соціяльну позицію; хибне ототожнення аналітичної філософії з неопозитивізмом. В Україні немає спеціялізованого періодичного наукового видання, присвяченого проблемам аналітичної філософії. Водночас автори статті зосереджуються на орієнтації на аналітико-раціональну проблематику наукової спільноти, що формується довкола збірника «Актуальні проблеми духовності», до якої належать і вони самі. У статті прояснено суть аналітичного методу, особливість аналітичної філософії як раціоналістичного філософського напрямку, використання аналітичного методу в соціяльно-філософських дослідженнях, що найчастіше представлено в українських публікаціях, дослідження проблем філософії історії із застосуванням аналітичного підходу. Зауважується, що одним із аспектів використання аналітичної методології в українській гуманітаристиці, який активно розвивається, є філософія гуманітарного пізнання. Завершується ця частина книжки розглядом філософії мови та вирішення проблеми формування термінології у вітчизняній аналітичній філософії, а також аналізом проблеми співвідношення гуманітарних і природничих наук.

Автором другої статті розділу, присвяченої феноменології та герменевтиці, є Вахтанґ Кебуладзе. Розпочавши з огляду шляху феноменології та герменевтики від універсальної наукової методології до загальної стратегії розуміння, автор зосереджується на з’ясуванні того, як ці напрямки представлено в Україні. Зокрема, він порушує питання, чому сьогодні в українській гуманітаристиці науковці намагаються практикувати феноменологію та герменевтику, а також досліджувати історію розвитку цих філософських концепцій. Його також цікавить, чи можна говорити, що в сучасній Україні існують сформовані наукові спільноти феноменологів та герменевтів. Шукаючи відповідей на ці запитання, Кебуладзе звертається до історії рецепції феноменології та герменевтики в Україні, аналізує найважливіші українські історико-філософські дослідження цих напрямків та застосування феноменологічного та герменевтичного методів у філософських і гуманітарних дослідженнях сучасних українських науковців. Філософ також визначає роль, яку ці напрямки відіграють для конституювання та функціонування університету.

Третю частину розділу присвячено структуралізмові і постструктуралізму. Її авторка, Тетяна Огаркова, ставить запитання, якою була рецепція структуралізму і постструктуралізму після розпаду СРСР у незалежній Україні? Чи змогла французька теорія 1960–1980-х років стати успішною методологією гуманітарного пізнання в 1990–2000-х роках? У підсумку дослідниця зауважує, що в українській рецепції структуралізм є експансивною теорією, яка прагне охопити єдиною концептуальною перспективою суміжні сфери гуманітарних і соціяльних наук. Саме тому через певний авторитарний стиль мислення в українській гуманітаристиці, яка виявляє прагнення до унікального, периферійного, індивідуального, структуралізм сприймали неоднозначно. Постструктуралізм, своєю чергою, також демонструє експансивність. Однак він є анархічним, демонструє повагу до марґінальности, реабілітацію репресованого, руйнування ієрархій. Хоча, на думку Огаркової, постструктуралізм виявився нездатним дати відповіді на найдражливіші запитання, які ставила українська гуманітаристика від початку 1990-х років.

Другий розділ книжки присвячено розглядові методології як філософії. Відкриває його стаття Вадима Менжуліна, присвячена історико-філософським дослідженням в сучасній Україні. Автор зосереджується на могилянській філософській спільноті, засновником якої був Вілен Горський. Саме його дослідження визначили напрямок та методологію історико-філософських розвідок, що їх у подальшому здійснювали члени цієї філософської спільноти. У статті Вадима Менжуліна проаналізовано основну проблематику, якою займаються могилянські історики філософії: вивчення філософських ідей у культурі Київської Русі, розвиток вітчизняної академічної філософії, переосмислення методології історико-філософського дослідження (своєрідний перехід від аналізу філософських текстів до розуміння філософського життя). Авторами наступної статті розділу, присвяченої постколоніяльним дослідженням у сучасній українській гуманітаристиці, є Тетяна Дзядевич та Вахтанґ Кебуладзе. Вони поставили собі за мету проаналізувати анти- та постколоніяльний дискурс, який проявлявся в українській гуманітарній періодиці протягом минулого двадцятиліття. Окрім того, цей аналіз зорієнтовано на те, аби простежити, як відбувалося зміщення антиколоніяльної риторики в бік постколоніяльної, а також чи відповідає концепція гібридности, яку запровадив класик постколоніяльних студій Гомі Бгабга, українським реаліям.

Третій розділ «Філософія в контексті гуманітарних наук» підбиває формальні підсумки дослідження, яке стосувалося аналізу української філософської періодики, а також представляє результати дослідження щодо наявности публікацій із філософії в білоруській гуманітарній періодиці.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Ключовими мітками цифрової революції, за Айзексоном, є винайдення перших комп’ютерів, розвиток...
Дмитро Шевчук ・ Червень 2018
До розуміння людського розуму Кайку підходить із позиції фізики, а не нейробіології, хоч і...

Розділи рецензій