Анджей Ґіль, Томаш Капусьняк. Polityka wschodnia Polski. Uwarunkowania. Koncepcje. Realizacja

Жовтень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
115 переглядів

Lublin–Warszawa: Instytut Europy Środkowo-Wschodniej, 2009.

Збірка, випущена в Польщі під грифом Інституту Центрально-Східної Европи, під редаґуванням двох чільних його працівників – Анджея Ґіля, заступника директора Інституту, і Томаша Капусьняка (він також викладає у Люблінському католицькому університеті імені Яна Павла II), та ще й профінансована від міністерства закордонних справ, напевно мусить у викладі всіх аспектів східної політики Польщі витримувати виважений академічний стиль. А тому коли до уявного Сходу польські науковці зараховують усе розташоване на схід від Польщі, це вочевидь не партійно-ідеологічна публіцистика. Серед орієнталістичних країн опиняються не тільки Росія, Білорусь, Україна (трохи прикро, але не дивно), держави Закавказзя та Центральної Азії, а навіть країни Балтії (що вже несподівано). Спільного совєтського спадку виявляється досить, щоб «осхіднити» всі ці території.

Щоби ввести читача в історичний контекст політологічних проблем, укладачі присвятили перший розділ передумовам формування східної політики Польщі. Славомір Веремюк та Марцін Ожеховський аналізують стосунки між комуністичною Польщею та СССР у 1944–1991 роках; обґрунтування сучасної геополітичної, мілітарної та культурно-цивілізаційної позицій Польщі пропонують Катажина Маженда, Іренеуш Топольський, Якуб Ольховський; осібне місце в польській закордонній політиці посідала концепція транспортного коридору між Північчю та Півднем, про що нагадує Марцін Сєнкевіч; Томаш Олеяж слушно переконує, що Польщі як релігійній країні важко було уникнути впливу католицької церкви на ухвалення політичних рішень; Мацей Мруз пропонує загальний огляд історичних умов, за яких формувалася східна польська політика.

У другому розділі «Концепції східної політики Польщі» зібрано, мабуть, найцікавіші статті під кутом зору теоретичних міркувань та узагальнень. Зокрема, сюди потрапили й дописи таких метрів, як Анджей Новак та Пьотр Вандич. Новакова стаття про історичні інспірації та сучасні дилеми східної політики Польщі відкриває розділ, пропонуючи загальну схему, мапу для читача, що допоможе розібратися у дорогах та стежках філософсько-політичної думки. Натомість Вандич обрав мікропідхід, зосередившися на інтелектуальній біографії Оскара Галєцького та його революційних візіях про місце Польщі в Европі. Інші концептуальні напрямки польської політики аналізують Лєопольд Унґер (засади східної політики в баченні паризької «Культури»), Єжи Клочовський (про вплив ЕС на польську зовнішню політику), Здзіслав Найдер (про головні проблеми польської політики, серед яких налагодження й утримання тісних і дружніх взаємин з Україною), Роман Кузьняр (про діялог і протистояння прагматизму й прометеїзму), Славомір Дембський (про еволюцію доктрини східної політики Польщі).

Власне реалізацію східної політики Польщі розглянуто у третьому розділі. Тут докладно йдеться про стосунки Польщі з кожною зі «східних» країн – із Росією (Марцін Качмарський), Україною (Томаш Капусьняк), Білоруссю (Кшиштоф Федоровіч), Балтією (Адам Бобрик), Молдовою (Марцін Косєнковський), країнами Південного Кавказу (Валенти Балук) та Центральної Азії (Аґата Влодковська). Осібно Мірослав Габовський аналізує політику Польщі щодо поляків – громадян постсовєтських країн. Зокрема, Капусьняк у своєму нарисі про українсько-польські взаємини зосереджує увагу на змінах внутрішньополітичної ситуації обох країн, адже вважає їх засадничим чинником еволюції їх зовнішньої політики. 2004 рік став переломним – Польща увійшла до ЕС, а в Україні відбулася «помаранчева революція», котра для польського автора є маркером взаємного зближення обох держав. Власне на цій оптимістичній ноті Капусьняків нарис уривається, залишаючи непроговореними прагматичні аспекти польсько-українсько-російського трикутника.

Прикінцевий четвертий розділ – це спроба порівняти польську східну політику з політикою інших країн–членів ЕС та надати їй контекстуального виміру. Зокрема тут ідеться про Німеччину (Катажина Ґелєс), Францію (Івона Ґораль), держави Вишеградської групи (Войцєх Ґізіцький), скандинавські (Катажина Дошпял-Борисяк) та середземноморські країни (Беата Война). Загальний огляд східної політики Европейського Союзу пропонує Анджей Думала.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій