Nicu Popescu, Andrew Wilson. Polityka Unii Europejskiej i Rosji wobec wspólnych sąsiadów

Лютий 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
120 переглядів

Londyn–Warszawa: Europejska Rada Spraw Zagranicznych, Fundacja im. Stefana Batorego, 2010.

Звіт Ніку Попеску і Ендрю Вілсона про відносини ЕС із країнами «Східного партнерства» (СП) концентрується на подіях 2008–2009 років і аналізує становище України, Білорусі, Молдови, Грузії, Вірменії й Азербайджану, що склалося внаслідок світової економічної кризи. Автори називають найголовніші для країн СП види загроз: високий рівень корупції, сепаратистські тенденції, прагнення РФ поновити свою сферу впливу, нарешті, глобальну економічну рецесію, – і відзначають, що Брюсель виявився неготовим оперативно й адекватно реаґувати на ситуацію біля кордонів ЕС.

Між весною 1999 і березнем 2009 років Хав’єр Солана двічі відвідав Молдову й по одному разу Вірменію та Азербайджан, тоді як Північну Африку та Близький Схід у той самий проміжок часу – 136 разів. З усіх впливових очільників ЕС на саміт до Праги, який започаткував СП, у травні 2009 року прибула лише Анґела Меркель, тоді як на паризький саміт щодо Середземноморського реґіону в липні 2008 року лише дві держави не надіслали делеґатів у ранзі президента чи прем’єра. Прохолодне ставлення ЕС до країн СП, зокрема і до помаранчевої України, викликало у місцевих правлячих еліт розчарування, певне саркастичне і споживацьке ставлення до ЕС.

На цьому тлі РФ після помаранчевої революції в Україні виконала «працю над помилками» й заходилася діяти в реґіоні, вдаючися до стратегії «м’якої сили», що поєднує риторику «братерства», інвестиції у стратегічні галузі економіки, безвізовий рух і відкритий ринок праці, захист авторитарних режимів через ідеологему «суверенної демократії», накидання свого погляду на світ через підконтрольні ЗМІ. Звиклий до безальтернативної привабливости Европейський Союз виявився неготовим до такого суперництва.

Вартою уваги є констатація, що хоча країни СП (за винятком Білорусі) мають тісніші економічні зв’язки із ЕС, аніж із РФ, співпрацю не підкріплено функціонуванням міту европейського призначення цих країн. Місцеві еліти не застраховані від сповзання до авторитаризму, чому сприяє зокрема російська ідеологічна альтернатива «суверенної демократії» та внутрішня корупція: побоювання за свої владні прероґативи. Звідси гальмування реформ і намагання грати на політичних інтересах між Брюселем і Москвою – політика, яка через слабкість держав СП не дає їхнім елітам бажаних результатів.

Прикінцевий висновок рекомендує ЕС оволодіти у взаєминах із державами СП інструментами як «жорсткоїсили» (застосування миротворчих сил у зонах політичної напруги), так і «м’якої»: злібералізувати візове питання, насамперед у стосунках з Україною та Молдовою, посилити власну політичну, економічну й інформаційну присутність у реґіоні, сприяти розвиткові вільних медій тощо.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Максим Карповець ・ Вересень 2016
Число білоруського часопису присвячено одній із ключових подій в історії Великого князівства...

Розділи рецензій