Роман Тименчик. Подземные классики: Иннокентий Анненский. Николай Гумилев

Лютий 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
167 переглядів

Москва, Иерусалим: Мосты культуры/Гешарим, 2017.

До збірника історика літератури, дослідника Срібного віку, професора Єврейського університету в Єрусалимі Романа Тімєнчика увійшли статті, написані в різний час і присвячені проблемам біографії, творчости й репутації Іннокентія Аннєнського та Ніколая Ґумільова. Тематичні й методологічні пріоритети сформульовано в останніх рядках передмови: «про літературу на тлі літературного побуту». Сама по собі передмова є самостійною статтею, що розкриває сенс заголовка – подвійну цитату з Максиміліана Волошина і Ремі де Ґурмона: хто такі «підземні класики». Мова тут про репутацію «посмертно проклятих» поетів, чиї «вівтарі в глибині крипт». Інакше кажучи, це історія «катакомбного культу», причому автор звертається саме до «історії читачів» (не плутати із соціологічною «історією читання»), розкриває робочу метафору Боріса Томашевського про читацькі «школи» і завершує необхідністю «аналізу колективного тексту читацької рецепції».

Збірник складається з чотирьох розділів: два з них присвячено головним героям, окремий розділ представляє розлогу статтю «Анненський і Ґумільов», де наочно описано стосунки учня і вчителя. В останньому розділі зібрано статті про літературні та біографічні стосунки Ґумільова й Анни Ахматової.

У першому розділі, окрім детального коментаря до вірша «Старі естонки», звертаємо увагу на «Трилисник ювілейний із суботнім додатком», у якому поєднано деякі несподівані контексти дачної «Балади» Аннєнського, «Незнайомку» Блока і комаровський «омаж» Ахматовій, що його написав Іосіф Бродський на день її народження 1962 року. Коментарі до поезії «Незнайомка» містять суперечливі біографічні «меморати» Петра Потьомкіна, а у віршах Бродського, окрім біографічних мотивувань, роз’яснюється «флажолет» як метонімія декадансу і асоціятивно з’являється ще одна істотна деталь пізньорадянської «читацької історії» Срібного віку: роль Маяковського як посередника і найдоступнішого джерела. Нарешті, «суботній додаток» називається «Супутник кіноглядача», і тут розкриваються закадрові цитати, «чуже слово» в фільмі Алєксєя Ґермана «Хрустальов, машину». Остання робота цього розділу – своєрідна рима до передмови, монографічна «історія культу Аннєнського», зокрема, тут згадано його київських адептів.

У частині, присвяченій Ґумільову, виокремимо дослідження про літературні трамваї – «виправлене і доповнене видання» давньої леґендарної статті «До символіки трамвая в російській поезії», що вперше вийшла в XXI випуску тартуської серії «Труды по знаковым системам» (1987). Окремий інтерес становить історія тієї першої публікації, коли саме ім’я автора «Заблукалого трамвая» було табуйованим і текст статті містив артистично виконане «завдання» («здолану трудність»): зібрання побутових і символічних контекстів та підтекстів найвідомішого вірша Ґумільова, що мався на увазі і не був названий. Прикметно виглядає це перетворення цензурної заборони на гру з додатковим пуантом у вигляді епіграфа з іншого табуйованого автора з тими ж ініціялами, «Н. Г.» (Ніколай Ґумільов і Наталья Ґорбанєвська) («…и все твое лицо прекрасно, как трамвайное кольцо»).

У завершальному автокоментарі Тімєнчик пояснює: «Ініціяли в епіграфі рішуче зняли Ю. М. Лотман і З. Ґ. Мінц, оскільки вони подумали, що його взято з якихось віршів Ґумільова, жодного разу в тому варіянті статті не названого. Насправді причиною позначення автора ініціялами було табуйоване ім’я дисидентки й еміґрантки Ґорбанєвської». Остання стаття розділу «Скандали Ґумільова» – про літературні стосунки і ту ж саму «посмертну» репутацію («вівтарі в глибині крипт»). Останнім із тих «посмертних скандалів» – любовно переплетеним у сап’ян двотомником «забороненого поета» в таємній шафі другого секретаря ЦК Єґора Ліґачова – Тімєнчик завершує статтю.

Завершальний розділ «Ахматова і Ґумільов» складається з документальної «біографічної новели» про історію сватання і київські ґастролі «Острова мистецтва» (1909), ще однієї настільки ж фундованої «новели», що супроводжує публікацію двох листів Ахматової Ґумільову літа 1917 року з архіву Якова Бікермана, а також із розгорнутого коментаря до двох київських віршів 1915 року та інших, так чи так пов’язаних із Києвом, із дзвонами київських храмів і вінчанням «діви та воїна».

Так виглядає в дуже загальному наближенні структура цієї книжки і її видимий (наскільки це можливо в збірці статтей) сюжет. Але варто вказати на деякі речі, які роблять збірку статтей різних років складною і стрункою архітектурною спорудою, – всі ці внутрішні рими, артистичні епіграфи й автокоментарі, все те, що перетворює скрупульозне джерелознавство і детальне академічне коментування на витончену гру, а філологію – на «веселу науку». Напевно, варто було також написати про багатосторінкові примітки, які найчастіше виглядають самостійними дослідницькими сюжетами, про величезну кількість текстів і джерел, які чи не «мимохідь», без публікаторської амбіції, тим самим «примітковим» петитом введено в обіг, про те, як із величезного обсягу коментаторського матеріялу складається «жива картина», насичене подіями, драматичне історичне полотно. Я навіть знайшла відповідну формулу – «перехід кількости в якість», але виявилося, що тією ж енґельсівською формулою (підсиливши її посиланням на Стругацьких) вже скористався Алєксандр Соболєв у рецензії на іншу збірку Тімєнчика – «Ангелы. Люди. Вещи» (2016). Проте він вклав у неї дещо інший зміст: цей методологічний підхід – «наскрізний перегляд», окрім «заповнення білих плям», урешті визначає «непередбачуваність знахідки». Додамо, що на таку «непередбачуваність» ми звикли сподіватися в художніх текстах, бо саме вона відрізняє мистецтво від наслідування. Відтепер зрозуміло, що науковому текстові «непередбачуваність» так само властива, і вона так само перетворює його на мистецтво. Зрештою, таким знахідкам, окрім «непередбачуваности», притаманна неминучість. Назвімо це вдячністю матеріялу.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Дмитро Шевчук ・ Липень 2017
Новий роман Олександра Ірванця подає альтернативну історію України – можливий шлях розвитку...
Катерина Девдера ・ Березень 2017
Знаний німецький письменник Алоїз Принц є автором низки життєписів, зокрема Германа Гесе, Франца...

Розділи рецензій