Іван Ципердюк. Подорож крізь туман: Статті та есеї

Травень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
237 переглядів

Київ: Грані-Т, 2010.

Писати просто – непросто. Вміння це – власне кажучи, не зовсім уміння, радше рідкісний дар. Книжка есеїв «Подорож крізь туман», яку «Грані-Т» випустили в серії «De Profundis», доводить, що Івана Ципердюка цим умінням не обділено, і він уповні використав її, пишучи про дуже прості речі: «про повернення, про мандри до самого себе, своєї землі, душі, яку можемо втратити – але не маємо права».

В кожному есеї присутня тема батьківщини. Великої, малої, ще меншої – від розгляду питань національного масштабу («доля дарувала нам унікальний шанс – жити у Европі під пануванням азіятів») автор невимушено переходить до сімейної історії, збираючи нитки, що тягнуться з різних куточків Европи до батьківської оселі в передмісті Івано-Франківська. Та хоч би про яку оптику йшлося, топос для Івана Ципердюка – це не просто точка на мапі, а передовсім люди, що живують, кохають, сумніваються, продають яблука при дорозі, створюють щось прекрасне і влаштовують посиденьки на кухні. Недарма ж добрячу частину книжки присвячено друзям – Василеві Махну, Василеві Кожелянку, Юркові Покальчуку тощо.

Ципердюкові есеї приваблюють чистотою думки та щирістю інтонацій. Голос звучить м’яко, однак виголошені слова максимально точні, подекуди жорсткі: «У нас слабка драматургія, нерівна проза, прекрасна поезія. Цього досить, щоби починати новий виток розвитку української літератури». І зовсім поряд із такими присудами – поетичні образи, як-от змальований зі слів Юрія Андруховича портрет вертепного янгола (насправді – актора), якому автобусними дверима прищемило крила.

Заголовок фінального есею «Подорож крізь туман» недарма взято для цілої книжки – він дуже влучно, здається мені, відбиває її загальний настрій. Автор оповідає, як, вертаючися додому зі Львова, він втрапив у густий туман. За вікнами авта довго не яснішало, і скоро почало здаватися, що можна проблукати в тумані вічно. Але ж відкинув ці думки, не звернув зі шляху – і таки дістався, як і мав, теплої оселі, де вже чекали друзі. Ось так – виходом на світло чи, бодай, натяком на нього – завершуються майже всі есеї Ципердюка, навіть ті, де йдеться про найболісніші проблеми. І якщо довіритись авторові, матимемо підставу сподіватися, що завтра, чи за рік, чи хай навіть пізніше, але туман таки розсіється – і світ навколо нас раптово проясніє.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Березень 2017
Cпогади про 1917–1918 роки останнього гетьмана України Павла Скоропадського перевидано в такий...
Ганна Протасова ・ Серпень 2016
У книжці зібрано літературно-критичні та есеїстичні нариси Миколи Рябчука, більшість із яких...

Розділи рецензій