Михаїл Епштейн. По той бік совка: політика на грані гротеску

Листопад 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
432 переглядів

Переклад з російської Ніни Бердичевської
Київ: Дух і Літера, 2016.

Збірку есеїв, блоґів, авторських колонок російсько-американського філолога та культуролога, професора університету Еморі (США) Міхаіла Епштейна об’єднує прагнення реконструювати смислові виміри радянського та пострадянського в стосунку до політики й ідентичности насамперед у Росії. Автор подає панораму переходу російської масової свідомости від «совка» до «бобка».

Він робить це, поєднуючи аналіз художніх текстів, які для Епштейна правлять за семантичний та прагматичний дороговкази до «совка» і того, що передувало йому, та, враховуючи політичний момент, від падіння СРСР, піднесення путінізму, російської аґресії проти Грузії та України. Якщо метафора «совка» є впізнаваною, то «бобок» позначає аґресивного та розчарованого «совка», який не може повернути втрачений і зрозумілий йому світ. Його обіймає, в авторових термінах, «тотальгія» — ностальгія за тоталітаризмом, він відмовляється від двоєдушности совка, коли цинізм дій співіснував з ідеалістичною претензією на облаштування світу, переходить до тотожности цинізму в ідеях і практиці. Епштейн ілюструє це повсякденним сприйняттям пропаґанди в Росії, коли найабсурдніша й найбезсоромніша брехня (із серії «розіпнутого хлопчика») саме завдяки абсурдності й безсоромності відгукується в масовій свідомості, що позбулася потреби знаходити етичне виправдання власним діям і смакує цинізм брехні. Брехню ж годі спростувати саме з огляду на її безглуздя.

Метафору «бобка» запозичено з однойменного оповідання Фьодора Достоєвського із сюжетом про душі покійників, які в міжчассі переходу до потойбіччя смакують гріхи життя. Авторська теза: «Ні, економістам і політологам тут не розібратися, тут потрібен Достоєвський», — є водночас тривожним та іронічним лейтмотивом книжки. Сутність пострадянського в Росії, на думку Епштейна, і є цим переходом, якому годі знайти альтернативу. Показовою є авторова полеміка з публіцистом Дмітрієм Биковим, якого сприймають за одного з виразників опозиційних ідей у Росії, та він, на думку Епштейна, апологізує тоталітаризм. Підстави цієї апології лежать саме в неприйнятті російської сучасности — сірої та жалюгідної, коли здрібніла влада провокує появу такої ж здрібненої опозиції. За Биковим, абсолютне зло, яким був сталінізм, саме тому доброчесне, що мало провокувати появу абсолютного добра як альтернативи-заперечення. У цій діялектиці приховано зерно саморуйнування, що відкриває шлях до ґлорифікації радянського зла.

Український читач відчуває в цій полеміці мотив приречености — приречености спроби змін у Росії зсередини. В есеї «Як вижити, скочуючись у Мальмстрем?» в умовах неминучої катастрофи, що чекає на неоімперську Росію, Епштейн пропонує схопитися за «барильце», яким є «близькі і друзі, мистецтво, природа, улюблена справа», замість того, аби чіплятися за корабель імперії, приречений піти на дно. Автор не помічає, як суперечить сам собі, коли у фраґменті «Про народну двоєдушність» наводить власні спогади про спілкування з молодим та перспективним російським студентом із британською освітою. Студент щиро дивується Епштейновому закликові до росіян покаятися, наголошуючи, що не вірить ані російським, ані західним медіям, і що єдиний світ, який для нього має значення, — це мистецтво. Резонно припустити, що в тому світі теж знайдеться місце для імперських химер. В умовах, коли Росія рухається в бік дедалі більшого аґресивного ізоляціонізму, Епштейн висновує: найкраще, що було в історії Росії, — це перехід до посередности: вбивства одиниць жахливі, але це не вбивства мільйонів, посередня диктатура краща за тотальну тощо.

Те «велике», що цій посередності ніби протистоїть, тобто класична російська література, теж позначено печаттю моральної двозначности. Це стосується не лише знаного месіянства Достоєвського чи Алєксандра Солженіцина, прихованої апології сталінізму в Міхаіла Булґакова (чий «Майстер і Маргарита» може бути своєрідним запереченням «Маріо й чарівника» Томаса Мана), а й цинізму Алєксандра Пушкіна. Епштейн робить прикрий висновок щодо Срібного віку: «Ахматова такий самий Сталін у спідниці, як Сталін — Ахматова у галіфе. Прийоми завоювання влади, зваблювання “своїх”, привертання “чужих”, маніпуляції суспільною думкою — однакові для політиків і поетів, й аналогії між ними працюють в обидва боки».

Та йдеться, вочевидь, про глибший, дарма що ледь вловимий зв’язок. Епштейн, сам того не знаючи, часом резонує з ідеями, що їх виклав Віктор Петров в «Історіософічних етюдах» і тексті «Українська інтеліґенція — жертва большевицького терору»: діялектика тотальности у зв’язку культури та політики та цинізм, зведений до абсолюту. У Домонтовича це відчувається при реконструкції логіки знищення української інтеліґенції в 1930-х роках, коли НКВД фальсифікував справи із такими безглуздими звинуваченнями, що повністю знезброював жертв у їхніх спробах самозахисту.

Подекуди внутрішня суперечність, яку спостерігаємо в Епштейнових тезах, активне використання неологізмів (згадані «тотальгія» і «бобок» — лише два з багатьох) наголошують малопридатність узвичаєної мови для опису пострадянської Росії і лише яскравіше свідчать на користь непевности перспективи.

Попри недоліки коректури: відсутність вказівки на використаний переклад «Маріо та чарівника», дрібні друкарські помилки (наприклад, «мгры» замість «игры», використання латиничної «u» замість кириличної «и» в українських словах), непослідовність у транслітерації російських імен — книжка варта уваги української авдиторії.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Орися Грудка ・ Квітень 2018
Це книжка про форми «реаліті», але більше – про саму реальність, яка трансформувалася з втручанням...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2017
Авторка сумнівається в тому, що рівень довіри громадян до державних інституцій можна вважати...

Розділи рецензій