Володимир Єрмоленко. Плинні ідеології. Ідеї та політика в Європі ХІХ–ХХ століть

Березень 2019
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
382 переглядів

Київ: Дух і Літера, 2018.

Книжка Володимира Єрмоленка — про історію ідей в Европі ХІХ–ХХ століття. Автор розглядає ідеології, покликані організовувати суспільне життя і найчастіше уявлювані як архітектонічні утворення, або, як пише автор, «храми ідей, у які вірять, яких дотримуються, яким бережуть вірність», чи «замки, з яких ведуть війну: праві проти лівих, консерватори проти революціонерів, ліберали проти традиціоналістів». Та книжка має на меті змінити бачення ідеологій як чогось застиглого. Протягом минулих двох століть, переконує автор, ідеології засвідчували себе радше як відкриті системи, переливалися з однієї форми в іншу. Через це в назву винесено поняття «плинні ідеології», яке має продемонструвати нездійсненність претензій на абсолютну істину та абсурдність будь-якого ідеологічного фанатизму. Автор береться показати спільні джерела та схожі засади деяких ідеологій, а їхні протистояння пропонує розуміти як боротьбу братів-близнюків. Усе це дає можливість краще зрозуміти суть сучасних ідеологій.  Водночас Єрмоленко показує, що вплив ідеологій не зник, а «кінець ідеологій» не настав. Ідеологічні системи і далі є інструментами зміни реальности, які не потребують фанатичної віри, щоб бути ефективними.

Ключем для розуміння плинних ідеологій в книжці є слово «палінгенесія», що означає «відродження», «переродження», «воскресіння». Автор переконаний, що без палінгенесійної метафори неможливо зрозуміти ані расизму, ані націоналізму, ані соціялізму ХІХ століття, як і ідеологій ХХ століття.

Історію ідеологій в Европі автор розпочинає з Французької революції, що задала матрицю для політичних експериментів минулих двох століть. Конфлікт ідей революції і контрреволюції, радикального просвітництва і християнської реакції визначив усе ХІХ століття. Тому автор приділяє значну увагу французькій контрреволюційній філософії, що її означено як першу «гібридну» ідеологію ХІХ століття. Ця ідеологія суміщала риторику повернення до традицій і початки чогось абсолютно нового. Далі автор звертається до романтизму і вивчення його новації — «зла як хитрости добра». Зокрема, стверджує, що ця епоха породжує складну карту людської моралі та заплутані уявлення про стосунки добра і зла. Готовність до страждання, антигедонізм і орієнтація на зустріч із болем, породжені романтизмом, стануть ключовими елементами тоталітарних ідеологій початку ХХ століття. Окрім того, романтизм витворює своєрідну герменевтику страждання, яка народжується в романтичній філософії, але згодом переходить до широкого культурного контексту, зокрема літератури. У певному сенсі автор поєднує історію ідей, політичну філософію та філософію літератури. Зокрема, демонструє, як ідеологія пронизує літературу, проявляється через неї.

Єрмоленко звертає увагу на ще одну важливу тему, що народжується на зламі XVIII–XIX століть і стосується сучасних ідеологій. Це тема колективних тіл. Ідеться про заміну: місце Абсолюту-Індивіда посідає Абсолют-Колектив. Так формуються соціяльні релігії, де місце божества займають колективні тіла: Людство, Народ, Пролетаріят. Нові секулярні релігії вбирають у себе бачення історії як палінгенесії. Особливим періодом, як зауважує автор, стали 1830–1840‑ві роки, коли формуються ключові ідеології — націоналізм, лібералізм і соціялізм. Релігія проґресу ХІХ століття, зауважує автор, мала своїх жертв, якими були народи, класи і раси, що не вписувалися в теорію проґресу, або яким він не вдавався. Та у ХХ столітті це призвело до появи ідеологій, які продемонстрували, що принесення цих жертв було не в ім’я проґресу, але виявляло моральний та соціяльний реґрес. Ідеться про нацизм, комунізм і фашизм. Але щоб їх зрозуміти, Єрмоленко передусім прагне відтворити емоційний та інтелектуальний клімат кінця ХІХ — початку ХХ століття. Аби показати, як формується нова теорія палінгенесії, він звертається до філософії Артура Шопенгавера, Фридриха Ніцше та Владіміра Соловйова.

Наступні три частини книжки присвячено трьом ідеологіям ХХ століття, що почали сприймати стару романтичну палінгенесійну матрицю як заклик до дії. Італійський нацизм, зауважує автор, був наслідком заплутаних інтелектуальних та історичних процесів, що відбувалися перед Першою світовою війною й одразу після неї. Теорію фашизму не можна зрозуміти без її генеалогії, у якій лівий соціялізм та синдикалізм змішувалися з правим націоналізмом і консерватизмом. Крім того, Єрмоленко демонструє явні і приховані паралелі між нацизмом і комунізмом. Наприклад, зауважує, що фашо-нацизм та комунізм віддзеркалювали один одного, оскільки ненавиділи один в одному те, що могли би ненавидіти в собі. Подібні вони й у тому, що недооцінюють політичну сферу, несвідомо наслідують християнські структури мислення, виокремлюють групи людей, які вважали за абсолют. Нарешті, в обох ідеологіях ключову роль відігравала Україна: нацистам була потрібна українська земля, аби зреалізувати аґрарні фантазми як забезпечення їхнього «колективного тіла», а комуністам українські селяни заважали втілити індустріяльні плани. Комунізм у книжці окреслено як «емансипацію до рабства». Автор зазначає, що російський комунізм відразу потрапив у пастку німецької діялектики від Геґеля до Маркса, яка створила простір магічних перетворень, де будь-що могло перетворитися на свою протилежність.

Завершує книжку розділ, присвячений російській ідеології загалом, яка постає сумішшю різних елементів, що уможливили такі жахливі події, як Голодомор і Великий терор. Аналізуючи передумови, автор береться реконструювати сучасну російську ідеологію, яка, на його думку, спирається на зоополітику (як він називає російську геополітику ХХІ століття, звертаючись до висловлювання Путіна, що «ведмідь ні в кого дозволу питати не буде. І тайги своєї не віддасть») і сучасний російський садизм (демонстративне наголошування нікчемности й незначущости Іншого).

Сучасні ідеології, стверджує Єрмоленко в післямові, перестали бути міцними конструкціями. Ми не бачимо непримиренности між лівими і правими. Ба більше, ідеології вже не мають глобальних візій і мрій про нову людину і людство. Сьогодні вони постають радше як тактики, націлені на перемогу в конкретній битві, а не глобальній війні.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Дмитро Шевчук ・ Квітень 2018
Сучасна плинна форма зла, як попереджають Бауман та Донскіс, є ще небезпечнішою та підступнішою за...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Грудень 2017
Питання етики, її співвідношення з політикою, сутність етосу і ціннісні засади існування людської...

Розділи рецензій