Андрій Кравчук (автор звіту). Підсумковий звіт з виконання Україною Рекомендації CM/Rec (2010)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Про заходи з боротьби проти дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності»

Липень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
114 переглядів

Київ: Центр «Наш світ», Рада ЛГБТ-організацій України Наш світ, 2012.

Звіт, підготовлений громадськими діячами ЛҐБТ-спільноти, вказує на очевидне: нинішня влада на ґендерні проблеми зважати не схильна. Тим часом її свавілля щодо забезпечення прав громадян триває. Це зачіпає зокрема ґендерно визначених бісексуалів, ґеїв, трансґендерів і лесбійок, але й визначених гетеросексуалів чимало проблем учасників ЛҐБТ-спільноти теж заторкують. Численні факти, наведені у звіті, стосуються вад українського законодавства і правосуддя загалом.

До речі, чи не найвразливішими в такій ситуації стають соціяльні позиції гомофобів, адже до їхніх фобій та цілком можливих невизначеностей, що зумовлюють ті фобії, додається щораз більша небезпека опинитися за червоною смугою безробіття, судової неспроможности, соціяльної та економічної ізоляції разом із об’єктами своїх претензій, і лише тому, що в наявній системі звикли зрівнювати й тих, і тих до «лохівського» знаменника.

Численні факти й індикатори, наведені в звіті, є наскрізними для соціяльного та медичного забезпечення, пенітенціярної системи, освіти тощо. Зі звіту очевидно, що системність і сучасність є надто далекими для окремих інститутів сучасного українського суспільства.

Вочевидь, найпершою проблемою України в контексті прав ЛҐБТ є невиконання европейської вимоги про підвищення обізнаности владців і публічних установ на всіх рівнях, про їхній обов’язок утримуватися від заяв – особливо в ЗМІ, – які можна розумно інтерпретувати як такі, що виправдовують ненависть або дискримінацію за ґендерною ідентичністю та сексуальною орієнтацією.

Панівна еліта, як випливає зі звіту, виявилася нездатною реформувати себе в напрямку освіти й толерантности. Можливо, мачистські бздури окремих міліціянтів, депутатів і чиновників, про які йдеться на сторінках звіту, перейдуть із віком чи революцією, та, як знають ті, хто стежить за новинами, принаймні 26 мільйонів українських жінок (а ще й, вочевидь, трансґендерних українок загалом) влада не вважає особами, здатними до реформ (бо, згадаймо нинішнього прем’єра: не жіноча, мовляв, справа – реформи).

Натомість справою держави стає моралізаторство на всіх рівнях: згідно зі звітом, у лікарнях терапевти цілком поважно пропонують ґеям вдатися до професійного лікування від гомосексуальности, з високих навчальних закладів гомосексуальних осіб виганяють із ганьбою, а міліцейське середовище давно певне: нестандартна орієнтація – ознака безчестя та підстава для відпрацювання оперативних прийомів: «…в ході міліцейського розслідкування вбивства чоловіка-ґея співробітники Галицького РОВД м. Львова допитали понад 300 чоловіків, яких вони вважали гомосексуалами. Без їхнього дозволу в порушення всіх процесуальних норм всіх їх було сфотографовано, знято відбитки пальців, переписано дані адресних книг мобільних телефонів. Біля десяти чоловік після такого спілкування з правоохоронними органами звернулись по медичну допомогу, але всіх їх було примушено написати заяви про відсутність претензій до міліції».

Водночас, «сліпою плямою» звіту є брак статистичних даних. Хоч насправді й це – промовистий факт. Україна не знає, скільки чоловіків у ній кохаються між собою, скільки жінок живуть удвох із дитиною та скільки людей загалом бояться стати в очах довкілля страшним підаром, що трахає дітей і заражає СНІДом.

Також і рекомендації, і звіт не поєднують тему, що пов’язала би суспільно-економічні чинники, фрустрацію суб’єкта і використання деяких лексем сексуального характеру на позначення уявних і неусвідомлених об’єктів страху. Для цього варто би спробувати поговорити з гомофобами.

І наостанок: певну фабулу можна угледіти в тому, що сексуально відтінена лексична одиниця гейтспічу «підарас» щільно причепилася до героїв по різні боки звіту ЛҐБТ-організацій. Оскільки навіть найрадикальніші гуманісти рано чи пізно розуміють, що влада продукує епістему, подеколи аж до аберативного слововжитку, то за подальшого навантаження мовного поля таким усепронизувальним фактором промовляння ненависти, раптова відмова від абстракції залишить на розсуд агори громадянина з його природними правами на добровільний секс і мирні збори, супроти владаря, котрий, за Конституцією та Кримінальним кодексом, несе підвищену відповідальність.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Дмитро Шевчук ・ Грудень 2017
Книжка представляє результати дослідження феномену гібридної війни Росії проти України, що його...
Олена Дядікова ・ Червень 2017
Процес відновлення довіри, вузьких і широких сфер відповідальности й усвідомлення власної автономії...

Розділи рецензій