Упорядник Степан Колодницький. Підгайці та Підгаєччина

Жовтень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
433 переглядів

Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2012.

Пожвавлення вітчизняного краєзнавства після здобуття державної незалежности, попри долучення до його лав чималої когорти шкільних учителів, музейників, архівістів, просто аматорів, попри появу нових товариств і видань, попри цікаві конференції, круглі столи та обговорення мало, на жаль, і зворотній бік. Намагання «приватизувати» якомога більшу кількість видатних постатей, поверхове знання джерел і небажання його покращувати, слабка обізнаність і відверті фантазування новонавернутих ентузіястів призвели до профанації краєзнавства загалом. Так само стрімко, як перед тим краєзнавчий рух почав розбудовуватися, він став і занепадати. Це мало сумні наслідки для тісно пов’язаної з краєзнавством пам’ятко-охоронної діяльности: не один унікальний об’єкт знищили або спотворили саме «реставратори».

Тепер краєзнавство занедбане не менше, аніж чимало місцевих пам’яток: слабка організація, брак профільних видань і грошей, попри наявність потенційних меценатів і попри деякий сентимент можновладців до своєї малої батьківщини. Прихильність амбітних урядовців могла спричинити реанімацію місцевого краєзнавства і появу фахових авторських колективів для окремих проєктів: за приклад можна взяти видання «Суми. Вулицями старого міста: Історико-архітектурний альбом» (2003) та «Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник» (2003, 2004), здійснені під егідою тодішнього голови обласної державної адміністрації Володимира Щербаня. Попри існування Спілки краєзнавців, місцевих музеїв, товариств охорони пам’яток, планових тем у вишах і гуртків у школах, краєзнавчий рух усе-таки залишається радше персоніфікованим, аніж інституціоналізованим. Окремі ентузіясти не припиняють ретельно вивчати місцеву історію, намагаючись (інколи успішно) розворушити колеґ.

На Тернопільщині одним із таких заповзятців є Степан Колодницький – нащадок колишнього бурґомістра Підгайців, він і сам обіймав посаду мера впродовж 1990–1994 років, а тепер уклав збірник, присвячений 20-річчю відновлення Підгаєцького району.

Книжка складається з шести тематичних розділів: «Географія», «Історія», «Архітектура і містобудування», «Культура», «Персоналії» та «Спогади». Хоча сам упорядник вважає найцікавішим історичний складник, розділи про архітектуру і культуру (про місцеву ратушу, церкву, костел та синагогу, династію скульпторів Папіжів) захоплюють навіть більше.

До книжки ввійшли як ориґінальні матеріяли, так і передруки. Упорядник намагався залучити якомога більше авторів із різних міст: Тернополя, Львова, Луцька, Києва, Івано-Франківська, Познані (Польща), Нью-Джерсі (США), Єрусалима (Ізраїль). Приміром, є надзвичайно цікаві розвідки відомих науковців Володимира Пришляка (про торгові та маґістральні шляхи у XVI–XX століттях і могилу Івана Джиджори), Андрія Гречила (про герб і прапор Підгайців), Миколи Бевза (про архітектурний комплекс середмістя Підгайців та оборонні споруди міста на карті 1782 року) тощо. Левову частку статтей історичного блоку написав сам Степан Колодницький – зокрема, в його розвідках проаналізовано історіографічне висвітлення та перебіг битви під Підгайцями 1667 року та Підгаєцької кампанії 1698-го, з’ясовано перипетії навколо скарбу Марії Могилянки (дружини Стефана Потоцького), подано хроніку відновлення району як адміністративної одиниці (грудень 1991 року).

Чималий інтерес і певний сентимент викликають спогади про дитячі роки уродженців цього краю Тараса Гунчака, Іво Вершлєра та Олександра Кімеля.

Збірник ошатно видано, він має добрий науковий апарат, іменний та географічний покажчики, рясний ілюстративний матеріял. Підгайці постають, за висловом авторів передмови Ігоря Гирича та Володимира Кравченка, справді «невикористаною перлиною українського туризму». На жаль, це далеко не одинока українська «перлина», яка з невикористаної може перетворитися на втрачену. Збірник Степана Колодницького, крім стимулювання природної цікавости до минувшини свого краю в читачів-краян, мав би також спонукати державу до збереження історичного обличчя таких містечок.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій