Богдан Жолдак. Під зіркою Лукаша

Квітень 2019
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
184 переглядів

Київ: Дух і Літера, 2018.

Це остання прижиттєва книжка Богдана Жолдака. Власне, авторів тут двоє: сам Богдан і його мама, Єва Нарубина. Їхні спогади про видатного українського поліглота Миколу Лукаша вільно чергуються, взаємопідхоплюються, і в підсумку виходить своєрідний дует. Зрештою, вони обоє і в житті були таким дуетом. Пригадується середина 1980-х, коли Богдан іще був персонажем андеґраунду й не видав жодної книжки, а ширша публіка знала його лише як автора інсценізації «Конотопської відьми» для столичного театру імені Франка (Єві Устимівні в тій п’єсі належали тексти пісень: «куди хочеш – туди йди, що захочеш – те й роби!»).

Богдан тоді з якихось причин мешкав у матері, в комуналці на Великій Васильківській, неподалік книгарні «Сяйво». Автор цих рядків іноді заходив до тієї веселої екзотичної оселі. Єва Устимівна сиділа під наївістським настінним розписом, на ліжку, а Богдан – за великим столом, захаращеним різним залізяччям, інструментом, радіодеталями й запчастинами старих фотоапаратів. Серед того всього привертала увагу газова ручна ґраната часів Першої світової війни – корпус зі світлого металу, ґраната дуже легка і з довершеним дизайном. Тепер-от вона згадалася, бо ця книжка в читанні так само легка й приємно дається рукам і очам.

Микола Лукаш, унікальний перекладач («Фавст», «Декамерон», «Дон Кіхот» та ще декілька тисяч інших текстів із вісімнадцяти мов), здається, не обділений вдячною пам’яттю нащадків. Чого вартий бодай двотомник спогадів про нього «Наш Лукаш», що його уклав Леонід Череватенко (перший том вийшов 2009-го, другий – 2011 року). У двотомнику було вміщено й тексти Єви Нарубиної та Богдана Жолдака. Ці тексти, звісно, перегукуються із ширше поданими в книжці «Під зіркою Лукаша». Та вони не є повтором чи доповненням попередніх – це таки інша, окрема, «своя» книжка. Обоє авторів мають на неї право, бо обоє дуже близько знали героя оповіді. Єва Устимівна – від 1937 року, коли вони з Миколою Лукашем вступили до Київського університету. Єва, крім того, була ще й близькою подругою Олени Біличенко, єдиної і нерозділеної любові Лукаша. Богдан же знав його зі своїх дошкільних літ, коли бездомний Лукаш від початку 1950-х декілька років жив у домі Жолдаків. Відтак одні й ті ж події та факти в їхніх спогадах, побачені різними очима, іноді своєрідно переспівуються і, сказати б, повторюються не повторюючись. От як чудова історія про друкарську машинку Дольд-Михайлика, який у романі «І один у полі воїн» списав героя-розвідника фон Гольдрінга з Лукашевого однокурсника, чудового знавця німецької (і реального розвідника), а Лукаш по смерті Дольд-Михайлика викупив ту машинку й друкував на ній свої переклади (зокрема, з німецької).

Таких історій, що їх неможливо придумати, хоч вони й схожі на міти, у книжці багато.

Вище було згадано особливу легкість цієї книжки. Це та сама легкість, яка загалом була властива стилеві й натурі Богдана Жолдака. Він із переконаною простодушністю запросто міг заявити, скажімо, що без українців не було б Голівуду, ні більше, ні менше. Десь так само й тут, коли він пише про Лукаша: «Отаке-то було життя найбільшого нашого, а також всесвітнього інтелектуала…». В устах Богдана такі речі завжди звучали без спекулятивної натяжки. Подібно він міг сказати тобі: «Коханий!» – і в тім не було жодної двозначности, а лише прояв безтурботного захоплення й душевної щедрости.

Скомпоновано книжку також із легкістю: кожен розділ – від декількох сторінок до буквально декількох рядків, а все разом має вагомий вигляд. Знову-таки згадується дещо з Богданової натури й біографії. Колись він керував гуртком юних моряків. Щоб усе було по-справжньому, вирішив належно вбрати своїх підопічних. А за який кошт? Богдан пішов до військових моряків і спитав: «А чи немає у вас на складі матроської форми малих розмірів?». Ті знайшли й віддали йому – задарма. На підопічних любо було глянути. Отака й ця книжка – як «матроська форма малих розмірів».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Редакція Критики ・ Серпень 2018
Спогади історика Ярослава Федорука «На перехресті століть» сфокусовано на постаті львівського...
Олег Сидор-Гібелинда ・ Червень 2018
«Мемуари песиміста» – це новий тип ретроспективної рефлексії. Скажемо одразу: спроєктованої на...

Розділи рецензій