Іван Петровцій. Переклади

Червень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
194 переглядів

Ужгород: 2005.

Багато з надрукованого тут бачило світ окремими книжками, але Петровцієва спроба зібрати під однією палітуркою весь свій перекладацький доробок зрозуміла та бажана з кількох причин. Перша – декотрі з них були та є бібліографічною рідкістю; друга – матеріял двох книжок (мадярської поезії «Іскри чардашу» і французької класичної та сучасної поезії «Вечорова гармонія») подано в повному обсязі, в тому числі й із перекладами русинською мовою, що їх знехтували редактори місцевих видавництв. Значна частина текстів «зроблені на власний страх і смак», – говорить у передмові автор, який не вважає себе професійним перекладачем, проте одразу зацікавлює закоханістю у світові шедеври та широким культурологічним шкільництвом.

Книжка представляє працю одного перекладача (за тридцять сім років), ведучи шляхом багатосюжетної біографії по різних широтах глобальної культури. Систематизовано тексти лише за мовами ориґіналу – навіть покажчик або перелік прізвищ авторів у змісті відсутні. Щільна, розгалужена сітка маршрутів збиває з пантелику, хоча кожен новий крок може повернути заспокоєння від переживання гарного, тонкого слова. Манівці (як-от чимало незнайомих широкому читачеві імен угорських поетів або й зовсім малознані русини Федір Потушняк, Омелян Балецький, Іван Угрин, Михайло Симулик, Георгій Токарь – чиї російськомовні вірші кінця 1930–1940-х років Петровцій перекладав українською на замовлення ужгородського видавництва) на якісь миті стають маґістралями, а зустріч зі знайомим, знаменитим іменем – несподіванкою (поезії Пікасо чи Далі; переклад Гамлетового «монологу» й «Партія веде» Тичини русинською; посвяти поетів Архипенкові, Бартоку, Ньютону; ілюстрування книжки роботами Брейґеля, Ель Ґрека, Врубеля та портретом закарпатських художників пензля Альдаберта Ерделі). Чотириста сорок сторінок, сто п’ятдесят авторів, дев’ять мов ориґіналу, що не звучать (німецька, чеська, словацька, осетинська, комі, естонська), і дві – українська та русинська, – що мають дати їм голос. Як говорить Петровцій в інтерв’ю, що передує «Приглушеним риданням» (книжка французької поезії 1991 року, що також увійшла в антологію): «ідеальний» переклад виникає там, де «вживлений в серце поезії безсмертний погляд її автора пересікається з зовні направленим на нього поглядом залюбленого в ориґінал перекладача» та крізь рідну проступає смак тієї, іншої мови.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Вадим Мірошниченко ・ Серпень 2018
Тема жінки – центральна в романі. Жінка в тіні великого письменника: офіційні подружні стосунки,...
Олег Коцарев ・ Лютий 2018
«Кур’єр Кривбасу» за січень–березень 2017 року розпочинається строкатим прозовим блоком. «...

Розділи рецензій