Тетяна Кочубінська (упор.). Паркомуна. Місце. Спільнота. Явище

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
79 переглядів

Київ: PinchukArtCentre, 2017.

Збірник статтей, присвячений вагомому феноменові у мистецтві України початку 1990-х років, видано з нагоди однойменної виставки під кураторством Тетяни Кочубінської та Ксенії Малих, експонованої від жовтня 2016-го до січня 2017 року в «PinchukArtCentre». Збірник ґрунтується на матеріялі, який склав наукову базу виставки, і виходить за рамки мистецтвознавства в дослідженні того, як політичні й соціяльні зміни позначилися на художній спільноті.

Що таке «Паркомуна», цей вітчизняний «фаланстер»? Влітку 1990 року кілька молодих київських художників: Олег Голосій, Олександр Гнилицький, Юрій Соломко, Валерія Трубіна, Василь Цаголов, Леонід Вартиванов, Дмитро Кавсан, Олександр Клименко, — зайняли спорожнілу будівлю на вулиці Паризької комуни, 18а (сьогодні вулиця Михайлівська). Неподалік, формуючи «київське Сохо», працювали Арсен Савадов, Григорій Сенченко, два Іллі — Чічкан та Ісупов, Кирило Проценко, Максим Мамсиков. Перша виставка відбулася вже за рік, проте художники не ставили за мету виробити єдиний стиль або якось маніфестувати свою спільноту.

Збірник «Паркомуна» складається з розділів «Критичний погляд», «Архівні матеріали» та «Історія/Контекст», а завершують його «Додатки». Відкриває видання стаття, у якій упорядниця намагається з’ясувати, «у чому полягає феномен “Паризької комуни”, та розглянути її діяльність крізь оптику “богеми” у контексті пізньорадянської культури». На думку Кочубінської, історична цінність «Паркомуни» — у зміні поведінкової моделі, у виникненні нової форми соціокультурного мистецького гуртожитку, а також у поверненні забутого за радянських часів статусу вільного митця без замовника та керівника (держава, партія тощо).

Амбівалентність статусу цього богемного угруповання полягає в неможливості приєднатися до будь-якого соціяльного полюсу, бо руйнується формація і чинить тотальний спротив — і старому, і поки що невідомому новому.

Тому художники Паркому не належали до системи й сповідували антиідеологію та суцільну карнавальність — такий собі ескапізм. Але за чотири роки існування сквоту вони поступово «дорослішали», почали продавати картини, спілкуватися з кураторами, їздити за кордон, тобто успішно соціялізувалися. Це невдовзі й призвело до розпаду «Паркомуни», а в перспективі — до розквіту сучасного мистецтва України, у перший ешелон якого сьогодні входять «паркомівці».

Журналістка Катерина Яковленко упорядковує хронологію існування сквоту художників та взаємини між його членами «сухим біографічним методом». Як наголошує авторка, історію «Паркомуни» досі не досліджено, хоча про неї почали писати ще в 1990-х. Першим був мистецтвознавець Олександр Соловйов, який є науковим консультантом видання. Яковленко структурує події з життя сквоту: перформанси, експерименти з відео, літературні читання та гучні тематичні вечірки на межі пристойности (чорно-білі аматорські світлини долучено). Статтю Ксенії Малих та Катерини Яковленко присвячено виставкам художників кола «Паризької комуни», і вона теж базується на матеріялі, який ще чекає на ґрунтовне дослідження. Тут розглянуто процес виходу київських митців на міжнародний ринок (уже без посередництва Москви), їхнє поступове залучення до світового контексту, особливості репрезентації вітчизняної культури на Заході.

Огляд власне художнього аспекту «Паркомуни» робить Тетяна Жмурко. У дописі «Два слова про живопис» вона говорить «радше про загальне і типове, ніж про індивідуальне: про масив тем і сюжетів, що їх розробляли художники, мотиви, які у них найчастіше повторюються». Попри легковажну назву, тут ретельно досліджено і загальносвітові, і внутрішні, колективні впливи (стилістичні, тематичні) на художників «Паркомуни», а крім того, тут уміщено чимало репродукцій.

Завершує теоретичний блок збірника стаття Костянтина Дорошенка «Процеси, проблеми та надії радянської і пострадянської України кінця 1980-х — початку 1990-х років». Вона здається тут зайвою, бо надто велика, перенасичена політикою і не має безпосереднього стосунку до сквоту на вулиці Паризької комуни.

Підсумовуючи, можна сказати, що збірник «Паркомуна. Місце. Спільнота. Явище» — це масштабне дослідження із залученням великої кількости архівних матеріялів та з використанням рефлексії самих мешканців мистецького сквоту на події того часу. Звісно, довкола «Паркомуни» вже склався чималий, частково мітологічний корпус текстів. Але для першого, і то не поверхового знайомства із цим культурним феноменом, цей збірник пасує якнайкраще.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Яна Примаченко ・ Листопад 2017
Книжка є не просто антологією життя і творчости видатного митця. Вона кидає світло на цілу епоху в...
Інна Булкіна ・ Жовтень 2017
Це остання книжка видатного мистецтвознавця та «книгаря», яку уклала його донька Єлєна Ґерчук;...

Розділи рецензій

Зображення користувача Володимир Шелухін.
Володимир Шелухін20 жовтня 2017
Зображення користувача Юлія Ємець-Доброносова.
Юлія Ємець-Доброносова11 жовтня 2017
Зображення користувача Володимир Шелухін.
Володимир Шелухін3 жовтня 2017