Николай Копосов. Память строгого режима. История и политика в России

Квітень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
210 переглядів

Москва: Новое литературное обозрение, 2011.

Знаний російський історик Ніколай Копосов зізнається, що взятися за дослідження сучасної російської історичної свідомости і політики пам’яті його спонукали цілком практичні міркування: потреба відреаґувати на рішення російської влади запровадити меморіяльне законодавство, спрямоване на боротьбу з «фальсифікаціями» російської історії. Втім, швидко з’ясувалося, що адекватне розуміння російської «меморіяльної кампанії» 2009–2010 років вимагатиме не лише аналізу російської історичної політики та колективної пам’яті кількох десятиріч, але й включення російського випадку в широкий порівняльний контекст.

Добрий теоретичний вишкіл і широка порівняльна перспектива дають дослідникові змогу переконливо пояснити логіку розвитку колективних уявлень про минуле та історичної політики в Росії за останні два десятиріччя. Історична політика, що стала основою ідеології путінського режиму, є, на думку Копосова, лише одним, хоч і дещо специфічним, проявом загальносвітового феномену останніх трьох десятиріч – піднесення пам’яті Це піднесення стало наслідком утвердження нового презентистського режиму історичности, для якого властивим є зосередженість на сучасності, брак якогось чіткого проєкту майбутнього, а також минуле, що розпалося на фраґменти та уламки. Для презентистського режиму історичности, що загрожує універсалістським поняттям та ідеологіям, як-от демократії чи лібералізмові, властиві зростання різних партикуляристських ідеологій та ідентичностей. Однією з найпоширеніших форм таких ідеологій, особливо в країнах із молодою або нестабільною демократією, став етнопопулізм, який прагне «маніпулювати уламками минулого, що втратили зв’язок між собою, і підпорядковує наукове вивчення історії суб’єктивним та емоційним реконструкціям, які вміщують під етикетку народної пам’яті». Росія часів Путіна є одним із найхарактерніших прикладів такого етнопопулізму, або «практичного презентизму», – тобто політики, що не має власного проєкту майбутнього, а тому вимушена спиратися на минуле.

Копосов розгортає свою арґументацію через аналіз кількох взаємопов’язаних блоків питань. Спершу він розглядає специфіку взаємин між історією та пам’яттю в сучасному західному світі. Далі аналізує історичну свідомість російського совєтського і постсовєтського суспільств, зосереджуючись на еволюції колективних уявлень про минуле, змінах в історичній професії та суспільній позиції професійних істориків, а також на створенні та еволюції міту про «Велику Вітчизняну війну», який зрештою опинився в центрі історичної політики путінського режиму. Завершує книжку детальний аналіз «меморіяльної кампанії» 2009–2010 років із комплексним обґрунтуванням неадекватности пропонованого меморіяльного законодавства та пропозиціями альтернативної концептуальної та ціннісної основи для розвитку російської історичної політики.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Андрій Блануца ・ Червень 2017
Представлені в збірнику дослідження стосуються історичної політики, здійснюваної в країнах...
Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Книжка Романа Подкура є черговим виданням із серії «Студії з регіональної історії: Степова Україна...

Розділи рецензій