Stephen Velychenko. Painting Imperialism and Nationalism Red: The Ukrainian Marxist Critique of Russian Communist Rule in Ukraine, 1918–1925

Серпень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
168 переглядів

Toronto, Buffalo, London: University of Toronto Press, 2015. Степан Величенко, Імперіалізм і націоналізм по-червоному: українська марксистська критика російського комуністичного панування в Україні (1918–1925). Переклад з англійської Сергія Сєрякова. Львів: Видавництво УКУ, 2017

Книжка канадського історика українського походження Степана Величенка складається зі вступу, трьох розділів та висновків, а також містить додаток із чотирнадцяти документів українських соціял-демократів. Автор іде у фарватері марксистської критики колоніялізму. Щоправда, застосовує він її у досить контроверсійному ракурсі, зосереджуючись на колоніяльних практиках російського комуністичного правління в Україні.

Як визначає Величенко у вступі, книжка є внеском у сучасну світову компаративістику комунізму та імперіялізму. Зосереджуючись на аналізі політики російських більшовиків щодо України, українські марксисти доводять, що ці підходи є реінкарнацією імперіялізму царської Росії. Фактично автор ставив собі за завдання донести це «забуте знання» до широкої авдиторії.

Дослідник ставить запитання, чому 1917 року в середовищі українських інтелектуалів перемогла саме ідея національно-культурної автономії. У пошуках відповіді Величенко виокремлює три чинники: 1) дія Валуєвського і Емського указів у Російській імперії, спрямованих на заборону української мови; 2) небажання псувати стосунки з потенційними російськими партнерами по боротьбі через критику російського імперіялізму; 3) високий рівень інтеґрованости української інтеліґенції в імперські державні структури.

Другий розділ присвячено більшовицькій політиці щодо України, обґрунтуванню з боку більшовиків природности російського домінування та червоному російському імперіялізмові. Автор досить детально аналізує праці Лєніна про різні аспекти національного питання та критику імперіялізму з перспективи протиставлення України в категоріях «пригноблена нація» vs «колонія». І доходить висновку, що лєнінська політика в національному питанні не мала нічого спільного з марксистською ідеологією, яка була лише ширмою, натомість керувалася цілком праґматичними міркуваннями – необхідністю вирішити продовольче питання. Ба більше, для більшовиків Україна була інтеґральною частиною Російської імперії, де колонізацію европейської частини імперії розглядали тільки в контексті царської політики щодо освоєння південних степів та Приазов’я.

Показовим у цьому сенсі є факт визнання незалежницьких прагнень Ірландії і відмова в їх задоволенні Україні. Окремим аспектом є використання термінології, зокрема, поняття «громадянська війна» щодо ситуації в Україні. Величенко наполягає на означенні «російсько-українська війна».

В останньому розділі автор розмірковує над проблемою становлення націонал-комунізму, протиставляє червоних комуністів червоним імперіялістам та аналізує причини непростих відносин українських есерів та есдеків із Комінтерном, де провідні позиції належали більшовикам. Більшовизм як російська версія соціял-демократії мав більше спільного з тезами апологетів великодержавної Росії, ніж із марксизмом. Імперіялістичну суть більшовиків, на думку автора, найчіткіше видно на прикладі Україні. Не випадково українським лівим есерам і есдекам було відмовлено представляти власні партії у Комінтерні: Лєнін розглядав їх як частину російської партії більшовиків.

Величенко зазначає, що для більшовиків Росія не була імперією, а радше країною з національними меншинами. Подібно до того, як творці Французької революції використали гасла свободи та республіки, аби нав’язати французьке панування, прикриваючись соціялістичними гаслами, більшовики виправдовували інтервенцію, анексію та експлуатацію. Автор проводить паралелі між національною політикою більшовиків та ідеологією слов’янофілів часів Російської імперії, які очікували, що інші слов’янські народи «розчиняться у російському морі». Більшовики розглядали культурну ідентичність «малих народів» як транзитну та непридатну для обслуговування потреб індустріяльної цивілізації.

Попри креолізацію російського населення України, українська культурна ідентичність виявилася на час революції 1917 року ще доволі слабкою, аби явити «українського Болівара». На авторову думку, на цю роль була придатна кандидатура Артема, але він так і не мав шансу себе в ній спробувати.

Величенко використовує широкі порівняння колоніяльної політики Франції, Британії та Росії. Книжка буде цікава як прихильникам, так і противникам колоніяльної парадигми щодо оцінки радянського досвіду України. Написана на багатому фактографічному матеріялі, вона повертає в український дискурс традицію марксистської критики, яка «канула в Лету» в часи великого терору разом з українськими націонал-комуністами.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Оксана Булгакова ・ Квітень 2018
Монографію присвячено святам і дозвіллю українців, які з різних обставин у роки Другої світової...

Розділи рецензій