Штефан Ауер, Марґарета Момзен, Курт Шар.... Osteuropa. Zur Erinnerung. Identität dient Legitimität

Травень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
168 переглядів

2010, № 8.

В черговому числі берлінського часопису «Osteuropa» з назвою «На згадку: ідентичність на службі леґітимности» наскрізною темою є проблема пам’яті. Штефан Ауер, директор Інноваційного університетського центру ЕС, у статті «ЕС та народження вільної Европи: ідентичність, леґітимність і спадщина 1989 року» з’ясовує, який сенс ми звикли вкладати в поняття «европейськість». ЕС доклав багато зусиль задля формування европейської ідентичности серед своїх громадян, проте робив це методами національних держав, тоді як «европейськість» – не національність, а ЕС – не національна держава. Історичний досвід усіх держав спільноти не зводиться до спільного знаменника, а німецько-французьке примирення від часів «східної експансії» втратило роль «серця европейської інтеґрації».

Політолог із Мюнхенського університету Марґарета Момзен аналізує сучасну ситуацію в російському політикумі у дописі під промовистою назвою «Олігархія та автократія: російський гібрид політичної системи». Дослідниця визначає такі складники цієї системи: злиття економіки з політикою, непрозорість процесу ухвалення політичних рішень, процвітання корупції, відсутність чіткої артикуляції політичних інтересів, залежність медій. Висновок – дисфункціональність цієї системи в умовах економічної кризи та необхідність модернізації цілої держави. Автори з Інституту географії Інсбрукського університету імені Леопольда і Франца Курт Шар та Ернст Штайніке повертають погляд у бік курортного міста Сочі, де 2014 року мають відбутися зимові Олімпійські ігри («Негаразди у раю»). Це місто на чорноморському узбережжі було дуже популярним і в Росії, і згодом у Радянському Союзі, але з розпадом СРСР і занепадом соціялістичних форм туризму реґіон охопила криза. Зимові Олімпійські ігри-2014 – шанс пришвидшеними темпами вдосконалити інфраструктуру. Проблемні аспекти цієї справи (навантаження на довкілля тощо) навряд чи обговорюватимуться публічно – через обмеження свободи слова в Росії та непрозорість рішень.

«Чиста» політика – сфера зацікавлень Ольги Гярфасової, соціолога і політолога з Братислави, провідного науковця Інституту публічних справ («Сиґнал до поміркованости: парламентські вибори у Словаччині 2010 року»). Розглядаючи результати нещодавніх парламентських виборів у Словаччині в чеському та угорському контекстах, вона відзначає тенденцію політичної поміркованости в цих країнах. Націоналісти зі Словацької народної партії істотно втратили, так само їхні угорські однодумці, Партія угорської коаліції, не набрали необхідні для проходження в парламент п’ять відсотків. Ліва популістська партія «Smer» (Словаччина) досягнула доброго результату, але їй бракувало партнера, щоби створити коаліцію. Перемога дісталася правоцентристським партіям і поміркованим представникам угорської меншини. Разом вони зробили ставку на консолідацію бюджету та недопущення ескалації конфлікту з сусідньою Угорщиною.

Підручники з історії – ахілесова п’ята всіх постколоніяльних країн. Цій темі присвячено дві статті: «Пам’ятаючи героїв та сльози: соціялізм та сучасність у литовських підручниках» політолога з бравншвайзького Інституту міжнародних досліджень шкільних підручників імені Ґеорґа Екерта Барбари Кристофе та «Глибина Золотого віку: радянське минуле в грузинських підручниках» стипендіята того ж Інституту культуролога Маї Размадзе. Литовський підручник, відзначає Кристофе, промовисте джерело, яке, подібно до «національної автобіографії», розкриває суперечливий досвід соціялізму у співвідношенні з надіями 1989 року та соціяльним і політичним розчаруванням сьогодення. Така ж не однозначна пам’ять про соціялізм у Грузії. Тут «золотий вік» стабільного соціялізму подекуди романтизовано, інші ж інтерпретують його як «гру за чужими правилами». Втім, усі розуміють: шкільний підручник – важливий інструмент соціялізації молоді та формування національного погляду на історію, тільки він єднає політику, педагогіку та історію. «Ідентичність та інструмент: історія та зовнішня політика у Східній Европі» є темою розвідки наукового працівника Литовського інституту історії Алвідаса Нікжентайтиса. Довести комусь власний погляд на минуле – центральний інструмент міжнародних зв’язків, до того ж наполягання на визнанні власної форми пам’яті не завжди викликає конфронтацію. Гірше, коли дві держави намагаються не помічати болючі місця в історії своїх узаємин. Вони можуть налагодити стосунки, проте минуле все одно так чи так озветься, захопить їх зненацька.

Про важливість політичної пам’яті також міркує германістка та культуролог із берлінського Центру історичних досліджень Корнелія Концзал, докладно рецензуючи книжку «Політика і пам’ять» Гельмута Кеніґа (2008). Решта поданих у цьому випуску рецензій менші за обсягом, проте стосуються найновіших видань із проблематики Центрально-Східної Европи.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Сергій Гірік ・ Грудень 2017
Новозаснований журнал видає невеликий київський think tank — Центр вивчення повстанських рухів (...

Розділи рецензій