Манфред Запер, Фолькер Вайхзель, Андреас Капелєр.... Osteuropa

Лютий 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
90 переглядів

2010, № 2–4. Schichtwechsel. Politische Metamorphosen in der Ukraine

Темою чергового числа часопису «Osteuropa» стала наша країна: «Переміни. Політичні метаморфози в Україні». Редакційний вступ Манфреда Запера та Фолькера Вайхзеля «Тяглість і зміни» присвячено міркуванням про «прикордонну» природу України, яку, ми знаємо, розташовано між Сходом і Заходом, Півднем і Північчю, Европою й Азією тощо. Ймовірно, величезний масив матеріялів спонукав упорядників скористатися класичною, відпрацьованою газетно-журнальною композицією: перший розділ названо «Політика», далі йдуть «Економіка», «Міжнародні відносини» та «Суспільство». Традиційний книжковий огляд тут, можна припустити, відіграє роль відділ «Культура», а три перші дописи складають пролог.

Андреас Капелєр, професор історії Східної Европи Віденського університету, називає одинадцять фактів з історії України, що мають особливе значення («Історичний спадок України. Пласти та верстви») – географічні особливості, прийняте у X столітті православ’я, катастрофи XX століття, впливи Польщі, Росії, Австрії, козацької мітології, євреїв тощо. Історик із німецького Університету Констанца Райнер Лінднер досліджує феномен українського Право- та Лівобережжя («Єдність обох берегів. Дніпро як національний символ України»). Екскурс в історію проблеми він завершує думкою, що президентські вибори 2010 року подолали чіткий поділ України на схід і захід: нині Дніпро зробив Україну єдиною.

Берлінська викладачка східноевропейських літератур Катарина Раабе у статті «Козацтво, або Бої черепах. Україна читає» розглядає феномен сучасної української літератури. Тривалий час про неї знали лише кілька експертів; публікація есеїв Юрія Андруховича справила ефект вибуху – Західна Україна постала для читачів ніби з небуття, а після Помаранчевої революції вони дізналися також про Оксану Забужко, Сергія Жадана, Любка Дереша. Проте «зоряний час» минув, і невдовзі стане зрозуміло, чи має українська література потенціял, або втримати міжнародну увагу.

Розділ «Політика» відкривається статтею «Демократія та нація. Передумови народного правління» науковця з Кельнського університету Ґергарда Зимона, який убачає великий позитив у славнозвісному українському «реґіоналізмі». Різноспрямованість сил змушує домовлятися й досягати компромісів, і саме тому альтернативи демократії в Україні немає. Не така оптимістична позиція в угорського політолога Елена Боса. У статті «Стабільна нестабільність, динамічне блокування. Політична система України та її вади» він згадує про невиправдані сподівання Помаранчевої революції та невміння українських політиків знаходити консенсус хоч би у базових питаннях.

Директорка Інституту східного права Кельнського університету Анґеліка Нусберґер та науковий працівник тієї ж таки установи Кароліне фон Ґаль міркують про правові сторони розбудови держави України та відповідність їх міжнародним критеріям («Верховенство права без генерального плану. Право та юриспруденція в Україні»), а Ґвендолін Сасе з Нафілдського коледжу Оксфордського університету знову повертає до реґіональної політики, наводячи Крим як приклад успішної інтеґрації та перешкоджання конфліктам («Стабільність через гетерогенність. Реґіональне розмаїття могутности України»).

Олігархічну систему України аналізує керівник відділу політики та суспільства Бременського університету Гейко Пляйнес («Демократизація без демократів. Олігархи в українській політиці»). Після екскурсу в «історію питання» (про нажиті у 1990-х статки, приватизовані промислові голдинґи, підтримку кучмівського авторитаризму) автор дивується, що Помаранчева революція не позбавила олігархів впливу на політичні рішення. Але їхня роль усе-таки змінилася: тепер вони підтримують різні табори, а тому в їхніх інтересах впровадження в країні довготермінової демократизації. На цю ж тему міркує Ендрю Вілсон («Черепахи у пітьмі. Українська політика та зміни»), який не вважає Україну успішною державою, але тавро «втраченої держави» теж поки що не ставить.

Гайке Деренбехер, керівник київського проєктного бюра Фонду свобод Фридриха Наумана, констатує черговий мирний перерозподіл влади в Україні, зумовлений призначеннями на провідні державні посади осіб, наближених до Віктора Януковича («“Переможець отримує все”. Президентські вибори та їх наслідки»). Заглиблюючись у реґіональну тематику, берлінський політолог Сюзан Стюарт знаходить численні відмінності навіть усередині традиційно виокремлюваних сходу та заходу України, відзначаючи непересічну роль центральних областей держави для досягнення політичної рівноваги («Невидимий центр. Реґіональні відмінності в Україні»). На розлади у «тривимірній» системі адміністративного державного управління (область, район, муніципалітет) указує радник міністерства фінансів України Матіас Морґнер («Потреба реформ. Громадське самоврядування в Україні»). Систему успадковано від радянських часів, у ній немає чіткого розподілу обов’язків між центральними адміністраціями та місцевим самоврядуванням, функції багатьох служб почасти накладаються. Очевидно, що без структурної реформи не обійтися.

Завершує політичний блок київський письменник і журналіст Андрій Курков дописом «Природне право в Україні. Про політиків та прагматиків». Будь-яке політичне рішення автор уподібнює до овоча: якщо чекати достатньо довго, то воно визріє саме собою. Кожне нове покоління українських громадян має кращу освіту, аніж попереднє – і це також «закон природи».

Економічний блок відкривається знаменитим уже нарисом Сергія Жадана «Атлас автомобільних доріг України» (2006), тепер надрукованим німецькою. Провідний науковий працівник Інституту міжнародної економіки Петерсона, професор Джорджтаунського університету Андерс Аслунд міркує, як саме торкнулася України глобальна фінансова катастрофа («На краю. Українська економіка під час фінансової кризи»). У розпал кризи Україна, пише Аслунд, виявилася відрізаною від світових фінансових ринків; у банківській системі почався застій. Іншого виходу, аніж просити допомоги у Міжнародного валютного фонду (надано 16 млн. доларів), не було.

Берлінський економіст Петра Опіц критикує український енергетичний сектор – «Неефективний і непрозорий». Опіц уважає, що потреба реформувати тіньовий енергетичний сектор назріла давно – необхідно закрити нерентабельні шахти, зупинити корупцію та спробувати обмежити енергетичне споживання. До болючої газової теми звернувся провідний науковий працівник Оксфордського Інституту енергетики Симон Пірані. Його допис «Крапельне живлення. Україна, Росія та природний газ» вказує на той факт, що українська економіка – одна з найенерговитратніших у світі. Останні газові контракти демонструють пострадянський спосіб політичного мислення й одночасно ведуть Україну до прірви банкрутства.

Для аналізу української системи соціяльного захисту об’єднали свої зусилля берлінський економіст Ларс Гандрих і провідний науковий працівник київського Інституту суспільно-політичних досліджень Олександра Бетлій. Їм неважко було помітити, що видатки на соціяльне страхування в Україні дуже високі, тоді як виплати – за віком, через хворобу чи безробіття – мізерні. Зрештою, через десять років після утворення система перебуває у глибокій кризі. Штефан фон Крамон-Тавбадель, спеціяліст у сільському господарстві з Ґетинґенського університету імені Ґеорґа-Авґуста, бачить великий потенціял сільськогосподарської сфери України – варто лише звернути більше уваги на кліматичні та географічні переваги країни. Від 2000 року сектор після ранішого різкого спаду перебуває на піднесенні. Наприклад, серед експортерів ячменю Україна є світовим лідером.

У центрі уваги Валентина Бадрака, директора київського Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння, економіка військового сектору, який нині фактично зникає («Орієнтовано на експорт. Збройні сили, політика та ринок»). Авторка вважає, що успадковану від СРСР частину військової промисловости треба змодернізувати і зробити конкурентноспроможною на міжнародному ринку. Не забуто й екологічних проблем, про які міркує керівник Інституту географії Національної академії наук України Леонід Руденко («У кризі. Екологічна ситуація в Україні»).

Інтенсивна переробка сировини шкодить сходові країни, концентрація шкідливих викидів в атмосферу висока, якість питної води погана, як і пасовищ по всій Україні. Все це, своєю чергою, вплинуло на загострення демографічної кризи. Захист довкілля не належить до пріоритетів України, визнає політолог із Університету Люцерна Анне Вецель («Охорона навколишнього середовища та участь у цьому громадян. Можливості й обмеження Конвенції Аргуса в Україні»). Закон про охорону довкілля було вдосконалено, проте на практиці бракує адміністративних важелів і політичної волі, а також відповідних змін у ментальності громадян.

У матеріялах, уміщених у блоці «Міжнародні відносини», належну увагу приділено статусові Севастополя та проблемі Чорноморського флоту (Чарлз Кінґ, Джорджтаунський університет, «Місто над безоднею. Севастополь – наступна гаряча точка Европи?»); спірним питанням у відносинах України з Росією (стаття «Конфлікт і співпраця. Україна та Росія: динаміка стосунків» політологів київського Інституту стратегічних досліджень Петра Бурковського та професора Києво-Могилянської академії Олексія Гараня) та Польщею («Від місії до прагматизму. Стосунки Польщі з Україною» наукового працівника берлінського Фонду науки та політики Кая-Олафа Ланґа); проблемам вступу України до НАТО («Міти й факти: Україна і НАТО» керівника київського Інституту світової політики Альони Гетьманчук); угоді про вільну торгівлю з ЕС («А la carte. Позиція України щодо вільної торгівлі з ЕС» політолога, докторанта Европейського інституту у Флоренції Юлії Ланґбайн).

Перша стаття розділу «Суспільство » – «Роздвоєний язик. Мова та мовна політика в Україні» політолога Інституту політичних та етнонаціональних досліджень Національної академії наук України Володимира Кулика – розставляє в заявленому питанні незвичні акценти. Використання української чи російської мови у побуті аж ніяк не означає приналежности її носія до «відповідної» ідеологічної групи. Проголошена після Помаранчевої революції Ющенком українізація торкнулася лише радіо й телебачення, де справді стало більше української. Працівник Інституту історії Европи з Майнца Заур Ґасимов («Мова та язык. Мовна проблема в Україні») натомість певен, що суперечки в мовному питанні можна розв’язати, культивуючи спільний українсько-російський культурний спадок.

Статті директорки Інституту демографії та соціяльних досліджень імені М. В. Птухи Елли Лабонової («Якість замість кількости. Шанси демографічної кризи») та науковця київського Інституту міжнародної безпеки Олени Малиновської («На перехресті. Міґрація з, до та через Україну»), по суті, анонсують травневе число «Osteuropa», присвячене демографічним проблемам країн Східної Европи та старінню населення загалом.

Політолог із Касельського університету Керстин Цимер звітує про поширення ксенофобії та праворадикальних рухів на теренах України («Безодні та їх причини»), відповідальність за які, як зазначає київський журналіст Віталій Атанасов, влада покладає на примарний «радянський спадок» («Конструкція міту. Про парадоксальне використання радянської спадщини»).

Закриває число стаття «Серед нас. СНІД в Україні» берлінського режисера-документаліста Карстена Гайна, який торкається тривожної теми: Україна серед країн Европи веде перед за кількістю заражених ВІЛом. Більшість поширювачів вірусу – наркомани. Суспільство упосліджує хворих, їм бракує медичного догляду, а допомога з-за кордону надходить надто рідко.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій