Владімір Ґельман, Ксенія Чепікова, Олаф Лайсе.... Osteuropa

Лютий 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
79 переглядів

2010, № 1. Ausstieg. Repression oder Innovation

Це число берлінського часопису, яке має назву «На виході. Репресії чи інновації», цілком присвячено «російському питанню». На ракурс висвітлення вказує знімок в’язня Міхаіла Ходорковського на обкладинці. Посеред політичної аналітики та публіцистики знайшлося місце для епістолярного «анклаву» – листування Ходорковського з письменницею Людмілою Уліцькою. 11 листів від 15 жовтня 2008-го до 8 липня 2009 року подано під титулом «Найголовніше – це самодисципліна», а передує їм невеличка передмова публікаторів.

Дві перші статті об’єднує мотив політичного блефу. Науковець Европейського Університету (Санкт-Петербурґ) Владімір Ґельман констатує: Росія повинна йти шляхом модернізації («Глухий кут. Авторитарна модернізація в Росії»). Проте ані бюрократія, ані силовики разом із правлячою партією «Єдина Росія» насправді в ній не зацікавлені. Путінський режим завів Росію у глухий кут, вихід із якого – в одночасному проведенні політичної та економічної реформ. Друга російська примара – це федеративний устрій, який, на думку політологів Університету Фридриха Шилера в Єні Ксенії Чепікової та Олафа Лайсе, існує лише на папері («Росія симулює федералізм. Реґіональна політика за Мєдвєдєва»). Одне – це декларації Мєдвєдєва, інше – ще більше посилення вертикалі влади, через що реґіональна еліта перетворилася на статистів у реальному процесі державотворення.

Крізь призму російської кон’юнктури намагається оцінити ситуацію в Україні Вінфрид Шнайдер- Детерс, який у 1996–2000 роках очолював у Києві координаційне бюро Фонду Фридриха Еберта. У статті «ЕС – не НАТО! Тези про майбутнє України» він зауважує, що через сильну опозицію Москви вступ України до НАТО – надто ризикований, а тому хибний шлях. Щоб Україна знову не потрапила під імперське домінування, европейські держави мають відкрити їй двері до ЕС та одночасно підписати з Росією загальноевропейську оборонну угоду. Допис Гельмута Кеніґа «Історіографія і пам’ять. Конфлікти, звинувачення та інтервенція» має методологічне спрямування. Предмет його зацікавлення – відмінність між історіографією як наукою, що вимагає правди та концепційної стрункости, та пам’яттю як буттєвою, а то й обивательською категорією, що ґрунтується на спогадах та оповідях. Погляди з різних ракурсів мають не конфліктувати, а доповнювати й кориґувати одне одного.

Про традиційні, а подекуди й банальні уявлення про «типового єврея» міркує гамбурзький історик Моніка Рютерс («Євреї видимі та невидимі. Візуальна історія “східного єврея”»); варто окремо відзначити чудовий ілюстративний матеріял до її статті. У 1980-х у багатьох европейських країнах відновився інтерес до єврейства: в містах почали відбудовувати єврейські квартали, в моду ввійшла клейзмерська музика, як гриби після дощу виростали дослідницькі інституції. Проте уявлення про «східного єврея», тепер уже засимільованого мешканця міста, чомусь завмерло на позначці «1900».

Інший прикметний символ минулого – Російський університет дружби народів, що нині відзначає 50-ліття. Докторант-історик Европейського вищого інституту в Флоренції Тобіас Рупрехт аналізує, як за допомогою «ідеологічної нейтральности» та «чистої освіти» СССР формував просовєтську політичну та інтелектуальну еліту країн Азії, Африки та Латинської Америки («Флагман на мілководді. 50 років Університету дружби народів у Москві»). Втім, нині вже неможливо довести чи спростувати, наскільки свідомо в УДН вирощували майбутніх революціонерів, а от високий рівень тамтешньої освіти – факт очевидний і незаперечний. Карлгайнц Каспер у статті «Класики, дисиденти, сучасники. Російська література в німецьких перекладах 2009 року» оглядає німецькі переклади видатних творів російської поезії та прози – пера класиків (Пушкіна, Гоголя, Достоєвського, Толстого) і сучасніших авторів: Лєоніда Добичіна, Данііла Хармса, Лєоніда Аронзона, Ґеннадія Айґі, Андрєя Сінявського.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій