Ілья Калінін, Лєв Ґудков, Ніколяус Катцер.... Osteuropa 2017, № 6–8. Revolution retour. 1917–2017: Vorwarts, und stets vergessen

Грудень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
94 переглядів

Історик і культуролог Ілья Калінін пише про завдання, яке постало перед керівництвом Росії — інтеґрувати пам’ять про Жовтневу революцію в історичний наратив, що заперечує революцію як таку («Антиреволюційна політика пам’яті щодо революції. Російський режим і дух революції»). Для цього, на думку науковця, революцію слід забути, а спогади про неї замінити на національно-патріотичну пам’ять про суспільний лад, знищений у жовтні 1917 року.

У колективній статті соціологів Льва Ґудкова та Натальї Зоркої сказано, як змінилася оцінка Жовтневої революції в сучасній Росії («Інструменталізована, сфабрикована, заборонена. Небажана річниця Російської революції»). Зміни, що їх ініціював режим Путіна, покликані закріпити у свідомості людей стабільність та міцну державу як головні політичні цінності.Росія переживає кризу ідентичности, переконаний історик Ніколяус Катцер («Довге прощання Росії. Революція як історія та сучасність»). Її суперечливу історію сфальсифіковано, нею завжди зловживали з політичною метою. Навіть тепер, святкуючи сторіччя Жовтневої революції, політична еліта не прагне дати їй об’єктивну оцінку, а використовує її, аби об’єднати суспільство.

Політолог Андреас Гайнеман-Ґрюдер уважає Жовтневу революцію за подію глобального масштабу («Руйнування та порядок. Коротка порівняльна соціологія Російської революції»). На його погляд, вона заклала підвалини нового типу політичного режиму — однопартійної диктатури, розпочала період безпрецедентного у світовій історії організованого насильства та призвела до появи Совєтського Союзу — держави, яка мала вирішальний вплив на міжнародні відносини у ХХ столітті.

Відправною точкою великого соціяльного проєкту — створення нового типу людини — називає Жовтневу революцію Лєв Ґудков («Совєтська людина. Поява та відтворення антропологічного типу»). Вказуючи на характерний для совєтської людини набір ідеологічних приписів та настанов, він стверджує: держава сформувала її ментальність так, що вона почала самовідтворюватись. Аналізові історичних наслідків Жовтневої революції присвячено публікацію історика Яна Берендса («Спадок комуністичного правління. Підхід до сторіччя Російської революції»). За словами автора, сьогодні ними позначено значну частину Европи й Азії. Особливо це стосується держав, що виникли на теренах колишнього СССР. У статті економіста й синолога Карстена Германа-Пілата висловлено думку, що між царським і совєтським режимами існувала спадковість («Блокована модернізація. Утопічна революція власности в Росії, 1917–2017»). Проте були й істотні відмінності, як-от право приватної власности. Економіст Ролянд Ґец розмірковує про економічне планування у Совєтському Союзі («Проґрес без анархії? Теоретично необґрунтована практика совєтського економічного планування»). На його переконання, внаслідок того, що в основі планів економічного розвитку СССР лежало марксистське економічне вчення, вони не були ані послідовними, ані ефективними.

Політолог Гельмут Кеніґ аналізує погляди на революцію Ганни Арендт («Встановлення свободи. Ганна Арендт і революція»). Погоджуючись із її думкою, що в разі, якщо революціонери вважають себе за рушійну силу проґресу, якщо обіцянкою революції є задоволення базових людських потреб, то революція веде не до свободи, а до тиранії, науковець стверджує: саме це спостерігалося в Росії 1917 року.

Про те, що російська еліта використовує сторіччя Жовтневої революції задля національного примирення, пише історикиня Єкатєріна Махотіна («Жодних експериментів. Російська політика пам’яті та революція»). За її словами, керівництво Росії робить усе, аби убезпечити себе від повторення подій сторічної давнини, а тому застерігає від підтримки опозиції та протестів.

Від свобод, що їх обіцяла Жовтнева революція, практично нічого не залишилося, стверджує історик Ян Кусбер («Що залишається після 100 років. Росія та Червоний Жовтень 1917-го»). Як головний наслідок Жовтневої революції для сучасної Росії він називає подальше існування в державі авторитарно-імперських інституцій та менталітету «совєтської людини». Об’єктом зацікавлення філософа Ніколая Плотнікова є російська контрреволюційна філософія («Консервативний пошук сенсу. Російська філософія контрреволюції»). Базована на запереченні і комунізму, і ліберальної демократії, вона значно вплинула на політичне мислення постсовєтської Росії.

Прелюдією безпрецедентних в історії Росії церковних гонінь називає Жовтневу революцію історикиня Марґарете Цимерман («Єдність і примирення. Православна церква і пам’ять про революцію»). Водночас вона стверджує, що офіційна церковна пам’ять сьогодні не порушує питання про винуватців знищення інституту Православної церкви у часи СССР. Пріоритет віддано ідеї примирення. Церковне керівництво шукає солідарности із державою.

Політологиня Тетяна Журженко наголошує, що в колективній свідомості українців Жовтнева революція посідає незначне місце («Переосмислення й утилізація. Україна: революція 1917 року у світлі Майдану»). Увага наших співвітчизників фокусується переважно на періоді національно-визвольних змагань 1917–1921 років. Багато хто проводить паралелі між подіями тих часів та Революцією Гідности. Авторка, перекладачка та видавчиня Катерина Міщенко доходить висновку, що від здобутків Евромайдану сьогодні практично нічого не залишилося («Безмовна революція. Український Майдан. Огляд»). На її думку, до цього спричинилися насильство та події на Донбасі, які спокушають суспільство шукати внутрішніх і зовнішніх ворогів замість того, щоб практикувати самокритику.

Про новітню історіографію Жовтневої революції пише історикиня Людміла Новікова («Розширення горизонтів. Про історіографію Російської революції»). За її словами, головну роль у переосмисленні Жовтневої революції після розпаду СССР відіграло відкриття архівів. Історик Аляксей Братачкін зазначає, що хоч Білорусь і не порвала із совєтським минулим, та міт про «Велику Жовтневу соціялістичну революцію» трансформується («Гібридна пам’ять у Білорусі. Огляд літератури про Жовтневу революцію»). Акценти зміщуються в напрямку національного питання та проголошення 1918 року Білоруської Народної Республіки.

Важливу роль музеїв у представленні офіційної історії наголошує історикиня, кураторка виставок та менеджерка культури Кристіане Янеке («Революція в музеї. 1917–2017: делікатне поминання в Росії»). На її думку, проаналізувавши діяльність музеїв, можна дізнатися чимало цікавого про державну політику в галузі історії. Зокрема, виставки в Музеї сучасної історії Росії у Москві та Музеї політичної історії Росії у Санкт-Петербурзі, присвячені сторіччю Жовтневої революції, істотно відрізняються концепціями, дизайном та політичними меседжами, що відображає невизначеність влади у ставленні до цього делікатного ювілею.

Уряд Росії хоче уніфікувати підручники з історії задля сприяння національній єдності, — стверджує історик і політолог Філіп Бюрґер («Внесок у “поганий банк”. Революція в російській освітній політиці та підручник»). Утім, складна спадщина Жовтневої революції перешкоджає їх експлуатації в межах патріотичних освітніх програм. Об’єктом уваги соціологині Анни Шор-Чудновської є ставлення російської молоді до Совєтського Союзу («Фраґменти пам’яті. Про історичну свідомість молодих росіян»). За її словами, молоде покоління, поверхово знаючи історію СССР, вважає його за державу обіцяного проґресу й кращого життя.Це можна пояснити браком перспектив, що відкриваються перед ним сьогодні, прагненням до безпеки та стабільности.

У колективній статті філософів Андрєя Лінченка та Данііла Анікіна йдеться про те, як різні політичні сили Росії сприймають Жовтневу революцію («Революція погана, традиція хороша. Російські партії та Жовтнева революція»). Зазначено, що президентська «Єдина Росія» розглядає її як попередницю державної консолідації, а ліберальне «Яблуко» — як нищительку позитивних здобутків Лютневої революції. Публікацію історикині Бербель Шмідт-Шакіч присвячено постаті Алєксандри Коллонтай («Революція жінок. Алєксандра Коллонтай і рівність»). На думку авторки, Коллонтай зробила вирішальний внесок у закріплення ґендерної рівности у Совєтському Союзі. Її ідеї «нової жінки» та «вільного кохання» були складниками радикальної концепції емансипації.

Історик та літературознавець Заал Андронікашвілі занепокоєний іґноруванням у сучасній Грузії значення соціял-демократії, її національних реформаторських ідей та їх реалізації упродовж 1918–1921 років («Піддана остракізму й забута. Грузинська соціял-демократія і 1917 рік»). Офіційна ідіома совєтської влади була не випадковим кластером неоднорідних стилістичних рис, а послідовно орієнтованим на семантичну поляризацію вищого рівня єдиним цілим, — стверджує мовознавець Даніель Вайс («Рівномірно біполярна. Мова совєтської системи з погляду лінґвістики»).

Про практику «червоного похорону», яку більшовики запровадили після Жовтневої революції, пише історикиня Свєтлана Малишева («Смерть у червоному. Похоронні обряди в Росії після революції»). Покликана замінити християнський похоронний обряд, поширити світогляд нової держави, практика не поширилася поза великими містами.

Історик Ролянд Цветковскі зазначає, що більшовики вбачали у мистецтві могутнього союзника, широко використовували його під час формування нового суспільства («Кольори Червоного Жовтня. Революція та мистецтво»). При цьому вірили, що мистецтво не повинно існувати ізольовано, а має проникати в соціяльну реальність, повністю розчиняючись у ній.

Про роль Лютневої та Жовтневої революцій, громадянської війни в Росії у процесі боротьби за незалежність Фінляндії розмірковує історик Оула Сильвенойнен («Від прикордонної території до національної держави. Фінляндія та російські революції»). За його словами, наслідки тогочасних подій можна і сьогодні спостерігати крізь призму фінської політичної системи.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Грудень 2018
Публікації числа висвітлюють аспекти поточного громадсько-політичного життя України, Росії, Чехії,...
Ростислав Загорулько ・ Грудень 2018
Матеріяли числа зосереджено на питаннях миру та безпеки в Европі з огляду на загострення відносин...

Розділи рецензій