Барбара фон Ов-Фрайтаґ, Ніколай Мітрохін, Єжи Мачкув.... Osteuropa. 2017, № 3–4. Konfrontation. Frieden und Sicherheit in Europa

Грудень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
193 переглядів

Матеріяли числа зосереджено на питаннях миру та безпеки в Европі з огляду на загострення відносин між Заходом і Росією. Упродовж тривалого часу політики і громадськість Німеччини не визнавали ризиків від російської пропаґанди, дезінформації і гакерських атак, стверджує історик та журналіст Маркус Венер. І лише кібератака на Бундестаґ, «справа Лізи» та гакерський скандал довкола виборів у США переконали їх, що Москва активно втручається у внутрішню політику західних країн.

Журналістка та політологиня Барбара фон Ов-Фрайтаґ зазначає, що влада Росії систематично знищує паростки громадянського суспільства, намагаючись ізолювати сектор неурядових організацій. Водночас антикорупційні протести березня 2017 року показали, що громадянське суспільство в Росії далі існує.

Статтю історика та соціолога Ніколая Мітрохіна присвячено проблематиці «державного будівництва» в «народних республіках», що їх підтримує Росія. Якщо наприкінці 2014 року «ДНР» і «ЛНР» були територіями, де панувала анархія, сьогодні вони — диктатури з високою концентрацією політичної та економічної влади. Вирішальну роль у цій трансформації відіграла Росія. Адже лише той, хто мав її підтримку, міг усунути супротивників і захопити владу в «республіках».

Політолог Єжи Мачкув аналізує російсько-білоруські міждержавні відносини. Поміж іншим, автор наголошує зверхність у ставленні Росії до Білорусі, яку Кремль уважає за власну колонію. Аби здобути лояльність місцевих еліт, Росія вдається до вимагання та хабарництва, що спричиняє недовіру й конфлікти.

У статті «У пастці? Польща у пошуках нової моделі зростання» політолога Рафала Ріделя ідеться про ґанджі втілюваної упродовж минулих двадцяти років польської економічної моделі, що не дали країні стати однією з провідних економік Західної Европи. Серед хибних кроків польського уряду автор називає зменшення присутности іноземного капіталу в країні, оскільки саме прямі іноземні інвестиції є одним із засадничих чинників економічного зростання.

Автори статті «Множинний мир: керівні принципи нової російської політики» політологи Матіас Дембінскі та Ганс-Йоахім Шпанґер уважають, що Захід, аби уникнути військової ескалації та ґарантувати безпеку в Европі, повинен відмовитися від стратегії «ліберального миру», що її від 1990 року було спрямовано на адаптацію Росії до західних стандартів та її інтеґрацію в західні інститути. Автори пропонують модель «множинного» (плюралістичного) миру, що передбачає його досягнення через дисоціяцію.

Німецький політик Карстен Фойґт міркує про загрозу неприйняття України до Евросоюзу задля замирення Росії. На думку автора, це створить неґативний прецедент, а інші східноевропейські держави розцінять такий крок як надання Росії права вета і як свідчення того, що важливі рішення ухвалюються без їхньої участи. Політика безпеки у відносинах із Росією не повинна здійснюватися коштом інших держав. Передумовою для відродження довіри до Росії є зміна її політики.

Зміну політики Заходу щодо Росії вважає за недоречну і політолог Андреас Гайнеман-Ґрюдер. На його думку, концепція «множинного миру» Дембінскі–Шпанґера — це ніщо інше, як перебудова багатополярного світу по-російському. Такий підхід формує ґрунт для подальшого існування самодержавного режиму в ім’я плюралізму. Іще один коментар до цієї ж проблеми подано у статті Олександра Сушка та Андреаса Умланда. Вони впевнені, що концепція «множинного миру» є нереалістичною, бо іґнорує зацікавленість України в інтеґрації із Заходом, досвід Вірменії, Грузії та Молдови, отриманий унаслідок того, що Росія реалізувала гегемоністську політику, а також зв’язок між українським суверенітетом і режимом нерозповсюдження ядерної зброї. Крім того, договір про те, що Україна не може стати членом ЕС чи НАТО, не ґарантуватиме миру. Соціологи Якуб Еберлє та Владімір Гандль додають, що, всупереч заявленій меті, — уникнення «холодної війни», — підхід Дембінскі–Шпанґера є кроком до її повернення. Концепція «множинного миру» закликає до визнання політики великих держав і сфер їхнього впливу, що ставить під сумнів сформульовані в Заключному акті Наради з безпеки та співпраці в Европі (1975) досягнення міжнародного права.

У нерозумінні природи путінської системи Дембінскі та Шпанґера звинувачує політолог Штефан Майстер, адже наївно думати, що російське керівництво після визнання сфер його впливу почне діяти відповідно до принципів толерантности. Солідарним з іншими критиками є історик Ян Берендс. Він також доходить висновку про оманливість запропонованої концепції, що не дасть Европі ні миру, ні безпеки, натомість призведе до ще більшого антагонізму й нестабільности.

Історикиня Естер Абель вступає у відкриту дискусію з рецензентами її книжки про фахівця з історії Східної Европи Петера Шайберта. Відповідаючи на критику Інґе Авербах та Еґберта Яна, вона припускає, що головною метою рецензії була реабілітація Шайберта. Авторка книжки вказує на перекручення та вільне тлумачення багатьох результатів її дослідження, ставлячи під сумнів об’єктивність рецензентів. Історик Штефан Пляґенборґ також уважає критику цієї книжки змістовно та методологічно необґрунтованою, що має на меті зняти із Шайберта відповідальність за участь у Другій світової війні та розкрадання творів мистецтва.

Спільну публікацію історикинь Корини Кур-Королєв та Ульрике Шміґельт-Ритиґ присвячено пограбуванню східноевропейських мистецьких інституцій у роки Другої світової війни. Залучення декількох конкуруючих німецьких інституцій до справи виявлення та вивезення із СССР предметів мистецтва дало змогу їхнім працівникам перекладати провину за грабунок одне на одного і представляти власні дії як порятунок культурних цінностей. Сьогодні німецьке суспільство приділяє цьому питанню вкрай мало уваги. На продовження теми подано статтю Вольфґанґа Айхведе про реституцію культурних цінностей, що їх німці вивезли із СССР у часи Другої світової війни. Упродовж 1990-х років час для вирішення цього питання було згаяно. Сьогодні ж його вреґулювання навряд чи подолає конфлікт між Росією та Німеччиною, хоча й може сприяти зближенню цих держав.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Світлана Ославська ・ Квітень 2019
Автор не раз зіставляє Помаранчеву революцію в Україні і Січневу в Єгипті. Він не зіставляє...
Ростислав Загорулько ・ Грудень 2018
Публікації числа висвітлюють аспекти поточного громадсько-політичного життя України, Росії, Чехії,...

Розділи рецензій