Йоахім фон Путкамер, Зерен Урбанскі, Еґберт Ян та ін. Osteuropa, 2017, № 1–2. Vermessene Welt. Osteuropaexperten im 20. Jahrhundert

Квітень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
250 переглядів

Публікації числа за декількома винятками присвячено фахівцям зі східноевропейської проблематики, які жили у ХХ столітті.

У статті Йоахіма фон Путкамера повідомлено про відкриття 23 березня 2017 року в Ґданську Музею Другої світової війни. За спостереженням автора, експозицію представлено вдало підібраними експонатами, які розповідають про повсякденне життя цивільного населення та військових, а також розкривають масові злочини Гітлера і Сталіна в Другій світовій війні.

Стаття «Німеччині – так, Гітлеру – ні» історика Зерена Урбанскі розповідає про життя і діяльність німецького журналіста Кляуса Менерта в роки Другої світової війни. Автор зазначає, що в середині 1930-х Менерт пориває з Німеччиною, відтак живе у Москві, Ґонолулу та Шанхаї. Він не є членом Націонал-соціялістичної робітничої партії Німеччини і не поділяє її ідеології, а водночас не вважає себе за еміґранта. Через лояльність до Німеччини та журналістську діяльність часів війни Менерта підозрювали в тому, що він був німецьким шпигуном чи щонайменше прихильником націонал-соціялістів. Ці звинувачення не було підтверджено, але вони переслідували журналіста до кінця його життя.

Політолог, історик Еґберт Ян та архівістка, історикиня Інґе Авербах рецензують біографію німецького історика Східної Европи Петера Шайберта (1915–1995), який служив у Міністерстві закордонних справ Третього Райху, а також у Зондеркоманді Кюнсберґ, що здійснювала державну політику культурного пограбування окупованих територій. На думку авторів, книжка дає замало інформації про діяльність науковця, його довоєнні політичні погляди. Політичне та моральне засудження Шайберта ґрунтується на сумнівних концептуальних схемах. Тож подальша ретельна, критична перевірка його інтелектуального і політичного розвитку, ролі як викладача Марбурзького університету та його наукової роботи залишається бажаною.

Щоб зрозуміти інші країни і реґіони, треба знати їхні мову, історію та культуру, – стверджує історик Ян Кусбер («Культура експертів перехідного періоду. Експерти зі Східної Европи та політика у ХХ столітті»). Експертом є не той, хто відчуває себе ним, а той, кого таким уважають. У ХХ столітті серед експертів зі східноевропейської проблематики довгий час переважали вихідці зі Східної Европи. Ситуація змінилася лише з функціональною диференціяцією, спеціялізацією та професіоналізацією політики і науки.

Історик Петер Гаслінґер пише про те, що російсько-українська криза порушила питання про умови, за яких наукові знання стають надбанням політики і громадськости («“Де Ви, професоре?” Експертна комунікація та російсько-українська криза»). Соціяльні та медійні перетворення спричиняються до появи ізольованих «спільнот знань». Наукові експерти натомість втрачають виняткове право тлумачити поточні події. Як результат, у Східній Европі існує загроза націоналізації тих наук, які з огляду на їхню інтерпретаційну компетентність може використати влада.

Мачєй Ґурний називає Першу світову війну «моментом слави» расової антропології. Переповнені табори військовополонених створили можливості для антропологічних досліджень. Німецькі й австрійські науковці провели обміри великої кількости представників різних національностей Російської імперії та Південно-Східної Европи. Та найінтенсивнішого розвитку расова антропологія зазнала у міжвоєнний період, зокрема, в державах, заснованих після Першої світової війни.

Статтю історика Беньяміна Конрада присвячено постаті польського географа і картографа Евґеніуша Ромера (1871–1954), якого вважають засновником сучасної польської географії. Відомий він і завдяки участі в мирних перемовинах після Першої світової війни. Ромер був відданий справі відновлення польської державности. Своїми успіхами на Паризькій мирній конференції 1919–1920 років польська делеґація значною мірою завдячує його попередній картографічній роботі. На перемовинах 1920–1921 років у Ризі основною метою Ромера була вже не якнайбільша національна територія, а максимально етнічно однорідне населення. Та його вплив на той час зменшувався, гору брали військові інтереси.

На тісному переплетенні науки й політики наголошує у статті «Заради розширення. Дослідження Польщі під час Першої світової війни» історикиня Аґнес Ляба. Вона наводить приклад німецьких «східних студій» часів Першої світової війни. Окупувавши територію, яка від часу поділів Польщі перебувала у складі Російської імперії, Німеччина встановила на ній свою адміністрацію. Серед іншого, було створено Краєзнавчу комісію, яка головним чином вивчала географії населення колишнього Царства Польського. Її мета полягала, з одного боку, у виправданні німецького панування на завойованих територіях, а з другого – у наданні окупаційній владі практичних знань.

Від покладання надмірних сподівань на свій статус застерігає у статті «Про експертову неспроможність. Ґеорґ Ляйбрандт за націонал-соціялізму» історик Мартин Мунке. Герой цієї публікації був етнічним німцем, що народився в Україні. Досить рано він присвятив себе боротьбі з большевиками. Його кар’єра почала складатися після 1933 року, в часи націонал-соціялізму. Для звільнення народів Совєтського Союзу від большевицької влади він уважав за необхідне знищити СССР. Він належав до націонал-соціялістичної функціональної еліти, яка пізніше запевняла, що сама стала жертвою режиму. На думку автора, слугування науки націонал-соціялістичній політиці завоювання і знищення символізує трагічний зв’язок науки та політики у ХХ столітті.

Релігієзнавець Дирк Шустер пише про відомого німецького іраніста, історика релігії Ганса Гайнриха Шедера. За словами автора, науковець уміло використав прихід націонал-соціялістів до влади, об’єднавши свої історичні та філологічні знання з їхньою расовою ідеологією. Зокрема, переосмислив культурні кордони Европи на Сході: вірменів і персів було проголошено за невилучну частину европейської історії та культури. Євреям, як і решті семітів, у европейськості було відмовлено. Службу нацистському режимові Шедер розцінював як внесок у боротьбу з комунізмом і західною соціяльною системою. Після Другої світової війни Комісія з денацифікації дійшла висновку, що з приводу його роботи у Ґетинґенському університеті немає заперечень.

У статті історикині Софії Дафінґер сказано, що, починаючи від 1940-х років, кожен, хто володів знаннями про Совєтський Союз, мав хороші перспективи продати їх у США. Для спеціялістів це означало можливість побудувати кар’єру в американських дослідницьких і консалтинґових організаціях.

Публікацію історика Йорна Гапеля (Базельський університет) присвячено постаті Ґустава Гільґера. Народжений у Москві син німецького купця зробив собі ім’я після Першої світової війни: серед німців – завдяки сприянню репатріяції військовополонених, серед большевиків – завдяки гуманітарним заходам, спрямованим на протидію голоду. Потому працював у німецькому Міністерстві закордонних справ, був консультантом націонал-соціялістів, США та молодої аденаверівської ФРН, аж доки людей його штибу, кваліфікація яких базувалася на походженні та життєвому досвіді, було замінено академічно вишколеними совєтологами.

Завершує число стаття «Боротьба ідей. Закордонна пропаґанда США початку “холодної війни”» Бено Ніцеля. Автор стверджує, що початок «холодної війни» позначився появою в США нового експертного поля. Тоді у тісному взаємозв’язку було здійснювано реґіональні та комунікаційні дослідження. Соціологи систематично висвітлювали структури совєтського суспільства і продавали фундаментальні дослідження як корисні для ведення «психологічної війни». Наукова експертиза конкурувала з вітчизняними знаннями про зв’язки з громадськістю і практичним досвідом ветеранів-пропаґандистів часів Другої світової війни. Політичний консалтинґ, заснований на фундаментальних дослідженнях, мав незначний вплив.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Лютий 2018
Беззаперечним центральним матеріялом випуску є фраґмент книжки спогадів письменника, критика,...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій