Андрєй Солдатов, Міхаель Гаґемайстер, Ашот Манучарян.... Osteuropa, 2016, № 11–12

Лютий 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
143 переглядів

Die Ordnung der Dinge: Qualitative Analysen zum Osten Europas.

Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його матеріяли, що стосуються Росії.

Журналіст, головний редактор сайту Agentura.ru, Андрєй Солдатов зазначає, що впродовж тривалого часу інтернет був притулком для критичної російської публіки («Моніторинґ і покарання. Посилення контролю над інтернетом у Росії»). Арабська весна та протестний рух у Росії 2011–2012 років змінили це. Путінів режим стає дедалі жорсткішим щодо свободи онлайнової преси.

Зокрема, влада значно розширила сферу повноважень Роскомнагляду, а також здійснила тиск на великі інтернет-компанії задля отримання згоди на використання технологій моніторинґу і блокування. Від 2015 року майже весь трафік контролюється системою СОРМ. Щоб запобігти вільному обігові інформації та думок у соціяльних мережах, Кремль удається до прямого залякування.

Історик-славіст Міхаель Гаґемайстер («“Готовий до кінця часів”. Неовізантизм у пострадянській Росії») зазначає, що спроби російських істориків визначити мету і зміст історії зазвичай закінчуються маніхейськими інтерпретаційними моделями. Вони трактують світові події як боротьбу добра зі злом, Росію та православ’я — як порятунок. Останнім часом близькі до уряду політичні кола та високе духовенство працюють разом над примусовим оновленням містичної «Візантії», призначення якої — бути оплотом проти світського Заходу. Історичні джерела та факти при цьому фальсифікують і спотворюють. Навіть радянський період оголошено «містичним поверненням до візантизму», а Третій Рим і Третій Інтернаціонал злито в одне. Так російське суспільство мобілізується для нібито неминучої «фінальної битви» цивілізацій.

Статтю Ашота Манучаряна, стипендіята Фундації імені Ґерди Генкель, присвячено відродженню націонал-патріотизму в Росії («Батьківщина в небезпеці. Зовнішня політика і політика безпеки Ізборського клубу»). За спостереженнями автора, заснований 2012 року Ізборський клуб є духовним домом для багатьох ультраконсервативно, націоналістично та ксенофобсько налаштованих російських інтелектуалів, які проголошують особливу евразійсько-російську цивілізацію. І хоча їхня доктрина, стратегічні документи і книжки не впливають помітно на широкі кола громадськости, проте вони формують фонд правих, антиліберальних ідей, що їх політичне керівництво держави використовує з пропаґандистською метою.

Історик, науковий працівник Стамбульського інституту сходознавства Заур Ґасимов стверджує, що орієнталістика в Росії традиційно була розвиненою дисципліною, пов’язаною з поточною політикою держави («Знання і сила. Експерти з Туреччини і Близького Сходу»), і вона активно розвивається.

Політологиня Євґенія Лєзіна (Левада-Центр) торкається питання очищення влади в Україні («Суперечливі результати. Люстрація в Україні»). Зазначено, що люстрацію здійснюють на підставі відповідного закону, який набув чинности в жовтні 2014 року. Згідно з ним, осіб, які за часів СРСР та в роки президентства Віктора Януковича обіймали керівні посади, має бути звільнено з державної служби. Це ж стосується чиновників, викритих у корупційній діяльності. Деякі державні установи відкрито саботували цей закон, проте більшість колишніх керівних кадрів таки було звільнено з посад.

У розмові соціолога, економіста, голови правління Фундації імені Стефана Баторія Алєксандера Смоляра із журналістом «Gazeta Wyborсza» Мачеєм Стасінським порушено питання суспільно-політичного життя сучасної Польщі. На думку респондента, Лєх Качинський і його партія «Право і справедливість» розпочали контрреволюцію. Після тривалого періоду просвітницького мислення настав час реакції. Нова державна ідеологія Польщі не має нічого спільного з консерватизмом, є радикальною та утопічною. Її прихильники виступають за повернення до старих порядків, містифікують націю і пропаґують анахронічне розуміння держави. Ціна висока: в Польщі спостерігається різке скорочення думки і слова.

У Чехії преса перебуває в складному становищі, стверджує журналістка, наукова працівниця Дослідного центру Асоціяції з міжнародних питань (Прага) Зузана Лізцова. Це засвідчує її малий ринок, висока вартість і незначний прибуток.

Новинарна преса часто не відповідає вимогам журналістики. Відповідальність за таблоїдизацію чеської преси впродовж тривалого часу покладали на іноземні, переважно німецькі, медійні компанії, які інвестували в Чехію від 1990-х років і панували на місцевому ринку преси. Після кризи 2008 року ці інвестори відійшли від справ. Новими власниками друкованих медій стали провідні чеські підприємці, та якість від цього не покращала. Актуальним питанням є і свобода преси. Зокрема, це стосується газет, які видає медія-компанія MAFRA, що входить до складу концерну «Agrofert» (він належить чеському міністрові фінансів Андрею Бабішу).

Наукова працівниця Німецького інституту економічних досліджень Гела Енґерер розмірковує про перспективи виходу Великої Британії зі складу ЕС («Перед Брекзитом. Наслідки британського референдуму щодо членства в ЕС для східної частини Центральної Европи»). Британський уряд хоче оголосити про вихід із Евросоюзу 2017 року, що матиме наслідки для країн ЕС східної частини Центральної та Південно-Східної Европи. Девальвація фунта після референдуму вже знизила цінність грошових переказів від трудових міґрантів. Не варто чекати позитиву й від запланованого в Британії обмеження вільного пересування робочої сили. Окрім того, вихід позначиться на торгівлі та фінансовому секторі.

Професор російської культури та суспільства Санкт-Ґаленського університету Ульрих Шмід зазначає, що польський кінематограф дедалі частіше звертається до історичної тематики («Візуалізація польської жертви. Фільми “Місто 44”, “Смоленськ” і “Волинь”»). Чимало фільмів розповідають про загрозу іноземних аґресорів для польського народу. Зокрема, стрічку «Місто 44» (2014) присвячено Варшавському повстанню 1944 року.

Фільм «Смоленськ» (2016) наштовхує на роздуми про персональну відповідальність російського президента Владіміра Путіна за смерть Лєха Качинського. Картина «Волинь» (2016) показує різанину поляків, яку влаштували українські націоналісти в роки Другої світової війни. Ці фільми виводять страждання поляків на передній план; кожен по-своєму увічнює романтичний дискурс жертви.

У колективній статті історикинь Катаріни Кухер, Корини Кур-Королєв, Тетяни Себти і Наталії Сінкевич стверджується, що в Тюбінґенському інституті східноевропейської історії та країнознавства десятиліттями експонували наказ Петра І про затвердження Йоасафа Кроковського митрополитом Київським (1708). З’ясовано, що цей документ, який має особливе значення для української церковної історії, під час німецької окупації було взято з Всенародної бібліотеки України (нині НБУВ) і вивезено до Німеччини як військовий трофей. Після війни його придбав фахівець із історії Східної Европи Вернер Маркерт. Цей випадок показує, що походження бібліотечних та музейних колекцій, придбаних поза «критичним» періодом (1933–1945), також потребує детального вивчення.

Редактор часопису «Der Tagesspiegel» Бернард Шульц пише про те, що період 1920-х — початку 1930-х років став часом появи в Совєтському Союзі багатьох талановитих архітекторів і планувальників міст («Невдахи, проте переможці. Прихильники “нового будівництва” у Совєтькому Союзі»). Одним із найвідоміших був головний архітектор Франкфурта-на-Майні Ернст Май. Здавалося, що вони зі своїми ідеями «нового будівництва» вкрай необхідні для побудови нового суспільства епохи форсованої індустріялізації та урбанізації. Проте нові публікації показують, що їхня діяльність залишилася лише епізодом в історії Совєтського Союзу часів Сталіна.

На думку авторів статті «Медії в Казахстані. Розвиток, стан, перспективи» (Асель Назарбетова, Зарема Шаукенова, Беате Ешмент), у Казахстані за роки незалежности сформувалася медіясистема, яка має багато спільного з тими, що існують у консолідованих демократіях. Зокрема, Конституція ґарантує свободу самовираження та преси, медія-ринок різноманітний, інтернет набуває дедалі більшого значення, а телебачення проникло майже в кожну домівку. Із другого боку, держава обмежує свободу преси, яка практично не має доступу до інформації. Немає органів самоконтролю преси та професійної спілки журналістів. Ці структурні хиби слід усунути. Казахстан потребує незалежних медій, які надавали б об’єктивну та всебічну інформацію, давали би можливість сформувати думку про внутрішню і зовнішню державну політику.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Книжка Романа Подкура є черговим виданням із серії «Студії з регіональної історії: Степова Україна...
Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Книжку написано в руслі повернення сходу України до українського історичного наративу, що в останні...

Розділи рецензій