Ян-Вернер Мюлер, Райнгольд Фетер.... Osteuropa, 2016, № 1–2. Gegen die Wand: Konservative Revolution in Polen

Вересень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
249 переглядів

Число із назвою «Головою об стіну» присвячено консервативній революції у Польщі. Об’єктом уваги політолога Яна-Вернера Мюлера (Принстонський університет) є феномен політичного популізму. Спростовуючи поширене припущення про нездатність популістів керувати державою, він зазначає: популісти дотримуються особливої концепції політики, використовують специфічні методи управління. Позиціонуючи себе як жертв, усюди підозрюють державну зраду, свою політику представляють як рішення, ухвалені в стані облоги.

2015 року польська націонал-консервативна партія «Право і справедливість» (ПіС) здобула найбільшу перемогу у своїй історії. Її члена Анджея Дуду було обрано президентом, сформовано підконтрольний їй уряд, партія отримала абсолютну більшість у Сеймі, — сьогодні ПіС має в руках усі важелі влади. На думку публіциста Райнгольда Фетера, вона завдячує перемогою молодому поколінню, незахищеним верствам населення і мешканцям сільських реґіонів.

Історик, професор політології Варшавського університету соціяльних і гуманітарних наук Кляус Бахман зауважує, що від часу перемоги на виборах ПіС стрімко нищить інституційну систему Третьої республіки («Бунтарі без причини. Джерела і наслідки перемоги ПіС на виборах»). Чимало спостерігачів уважають її прихід до влади наслідком великих суспільних потрясінь. На авторову думку, він не є результатом соціяльної несправедливости, яка існувала від 1989 року, праворадикальним бунтом молоді чи запізнілою розплатою за комуністичне минуле Польщі. Наявний у країні соціяльний конфлікт має витоки у протистоянні міста і села, постматеріялізму і матеріялізму, індивідуалізму і колективізму.

Науковий працівник Берлінського фонду «Наука і політика» Кай-Олаф Лянґ робить спробу зіставити ПіС із угорським громадянським союзом «Фідес». У статті зазначено, що обидві політичні сили докладають зусиль до неотрадиційної реорганізації держави та суспільства; розуміють демократію як управління більшости, вважають, що поділ влади суперечить місії, яку доручив їм народ.

Колективну статтю соціологині, філософині та юристки Марти Бухольц і патентного повіреного Мацея Коморніка присвячено конституційній кризі в Польщі. На думку авторів, внесення змін до Закону про Конституційний суд, що його здійснила ПіС, знизило авторитет Конституційного суду і паралізувало винесення судових рішень. Одним із результатів стала дискусія з приводу розподілу повноважень між законодавчою та судовою владою, яка з часом переросла в повноцінну конституційну кризу.

Соціологиня Ядвіґа Станішкіс в інтерв’ю «“Інфантильний авторитаризм”. Качинський, “Право і справедливість” і шлях Польщі на Схід» варшавському кореспондентові газети «Die Welt» Ґергардові Ґнавку різко критикує правлячу партію Польщі та її очільника Ярослава Качинського. За словами Станішкіс, ПіС демонструє майже більшовицьке розуміння закону, нівелюючи принцип його верховенства. Внаслідок такої політики відстань між Західною Европою і Польщею зростає: Польща рухається на Схід.

Статтю соціологині та журналістки, шефині політичного відділу інтернет-тижневика «Kultura Liberalna» Кароліни Віґури «Демонологія. Польська перспектива чотирьох утрачених років» присвячено аналізу протистояння між польськими консерваторами і лібералами. Авторка зазначає, що табір консерваторів, який очолює ПіС, розглядає антагонізм із лібералами як маніхейську боротьбу добра зі злом за відновлення важкохворої системи державного управління. Ліберали керуються тією ж логікою, демонізуючи ПіС та її лідера. Щодо результатів політичної конфронтації Віґура робить особливий наголос на затягуванні проведення реформ.

Публіцист Адам Кжемінський стверджує, що націонал-консервативна революція в Польщі має власну лексику, яку репрезентують аґресивні мовні кліше на кшталт «зрадники народу» чи «поляки другого сорту», що їх використовує влада для таврування політичних опонентів. У країні встиг сформуватися і позитивний «ньюспік», представлений такими ключовими поняттями, як «зміна на краще» чи «національний» («Lingua tertii rei publicae. Мова і світогляд ПіС»). За цим, на думку Кжемінського, криється намір ПіС за допомогою риторики й ідеології здобути контроль над польською нацією задля леґітимізації власних дій.

Об’єктом статті професорки журналістики Штутґартського університету медій Катарини Бадер і журналіста Томаса Запарта є владна політика щодо медій у Польщі. Зазначено, що наприкінці 2015 року ПіС позбавила влади Національну раду з телерадіомовлення. Згодом ПіС почала робити нові призначення на важливі посади у громадському телерадіомовленні, що критики розцінили як «кінець незалежного громадського телерадіомовлення у Польщі». З погляду авторів, такі дії влади є грубим порушенням принципу верховенства права. Журналістка Аґнєшка Кублік пише, що польський уряд відкидає будь-які звинувачення у здійсненні тиску на медії, натомість веде мову про їхню деполітизацію («Польське громадське телерадіомовлення під опікою ПіС»).

Публіцист, драматург і театральний режисер Роман Павловський зазначає, що останніми роками культурний ландшафт Польщі не залежав від політичного впливу. Тепер це може змінитися: ПіС анонсувала консервативні зміни культурної політики. Запланований наступ центральної влади на культурні інститути може наштовхнутися на опір митців та місцевих органів влади.

Аналізу польсько-російських відносин приcвячено статтю журналіста, публіциста, головного редактора часопису «Krytyka Polityczna» Славоміра Сєраковського. Констатуючи, що Ярослав Качинський та його послідовники вірять, що їм нарешті вдалося перетворити Польщу на провідний суб’єкт европейської політики, автор наголошує: з відходом країни від принципів ліберальної демократії, ослабленням зв’язків із ЕС, вона дедалі більше тяжіє до Росії. Російські публіцисти, за його спостереженням, вже помітили «ідеологічну спільність» Варшави та Москви. Сєраковський оцінює ПіС як цілком проросійську партію.

На думку політолога, журналіста, голови варшавського офісу Европейської ради з міжнародних відносин Пйотра Бураса, внутрішньополітичні зміни, що їх ініціював підконтрольний ПіС уряд, поставили під сумнів подальше членство Польщі в ЕС. Міґраційна криза 2015 року продемонструвала відсутність солідарности серед країн-членів ЕС, призвела до розчарування Варшави у Брюселі та Берліні. Польська влада все частіше ставить під сумнів механізми функціонування ЕС, що призводить до руйнування його позитивного іміджу в суспільстві.

У статті філософа та політолога, професора Европейського центру Натолін у Варшаві Марека Чіхоцького «Переосмислення Польщі. Европейські імідж та політика ПіС» зазначено, що спроби нового польського уряду змінити конституційний, інституційний, політичний та економічний статус країни наштовхнулися на протидію ЕС. Сьогоденна Польща завершила фазу посткомуністичного перетворення і шукає виходу з «пастки залежного росту». ПіС бачить майбутнє країни в ЕС у співпраці радше з Лондоном, аніж із Берліном.

Аналізу уявлень поляків про Захід присвячено статтю головного редактора інтернет-тижневика «Kultura Liberalna» Ярослава Куїша. Від 1980-х років у Польщі існував непохитний міт про Захід як про кращий, морально досконаліший світ, що його не було розвіяно і після входження країн Центральної та Східної Европи до ЕС. Проте часті кризи в ЕС, питання біженців та зміна поколінь призвели до руйнування позитивного іміджу Заходу в Польщі. Варшавський уряд евроскептиків намагається закріпити це, відмежовуючись від західноевропейських впливів.

Політологиня та юристка, асистентка Західного інституту в Познані Анна Бахман пише про заходи реаґування інституційної системи ЕС на порушення закону, що їх чинять окремі його члени («Цінності і правила. Санкційний набір інституцій ЕС»). Наслідком порушення окремих положень законодавства ЕС, за її словами, може бути накладання на винуватця великих штрафів. Якщо ж країна порушує фундаментальні цінності ЕС, її може бути позбавлено окремих прав членства. На думку публіциста Йоші Шмірера, головна причина неготовности ЕС протистояти зовнішньополітичним викликам полягає у відсутності взаєморозуміння між його країнами-членами («Европейські фраґменти. Перед кінцем великої історії?»).

Об’єктом статті кореспондента газети «Süddeutsche Zeitung» Томаса Урбана є дев’ятитомне видання «Німецько-польські місця пам’яті», покликане, з одного боку, взаємно переосмислити ключові події німецько-польської історії, а з другого — заповнити прогалини у її вивченні.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Дмитро Шевчук ・ Грудень 2017
Книжка представляє результати дослідження феномену гібридної війни Росії проти України, що його...

Розділи рецензій