Манфред Запер, Фолькер Вайхзель, Ніколай Мітрохін... Osteuropa, 2015, № 1–2. Zerrissen. Russland, Ukraine, Donbass

Липень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
181 переглядів

Перше цьогорічне число берлінського часопису «Розрив. Росія, Україна, Донбас» відкриває редакційна передмова Манфреда Запера та Фолькера Вайхзеля «Пір з Петербурга», у якій послідовно простежено прихід до влади Владіміра Путіна. Усі наступні статті пов’язано з нинішніми наслідками путінського правління.

Припинення війни на Донбасі є непевним, проте Росія вже почала державне будівництво на захоплених територіях, пише співробітник науково-дослідного центру Східної Европи у Бремені Ніколай Мітрохін («Бандитська війна та державне будівництво. Майбутнє Донбасу»). Оскільки більшість високопосадовців часів Януковича у липні 2014 року втекла від терору сепаратистів, на чолі «народних республік» опинилися другорядні чиновники або дрібні бізнесмени. «Народні мери» не контролюють місцевих бойовиків, а «народне ополчення» — це звичайні озброєні групи. Окуповану територію розподілено на «князівства».

«Путівник українськими комбатами» журналістки Єкатєріни Серґацкової, вперше надрукований у московському виданні Colta.ru 18 лютого 2015 року, подано німецькою мовою. У коротких нарисах ідеться про Семена Семенченка («Донбас»), Юрія Березу («Дніпро-1»), Андрія Тетерука («Миротворець»), Сергія Мельничука («Айдар»), Андрія Білецького («Азов») та Дмитра Яроша («Правий сектор»).

Тему продовжує стаття «Справа “Азова”. Добровольчі батальйони в Україні» студентки Києво-Могилянської академії, співробітниці Конґресу національних громад України Тетяни Безрук та наукового співробітника Інституту евроатлантичного співробітництва (Київ) Андреаса Умлянда. Автори вважають, що більшість добровольчих батальйонів можна вважати військовими версіями громадянського суспільства в постреволюційній Україні, проте є такі, що мають відбиток «нецивілізованости», а саме — батальйон «Азов» із його непрозорою історією та фашистською символікою.

Історик і політолог, керівник дослідної групи Центру польсько-російського діялогу (Варшава) Лукаш Адамський аналізує діяльність ОБСЕ на Донбасі («Спостерігаючи за спостерігачами. ОБСЕ і російська аґресія проти України»). Організація безпеки та співробітництва в Европі відрядила до України численну місію громадських спостерігачів, що контролюють два перетини українсько-російського кордону та відіграють важливу посередницьку роль у тристоронній контактній групі. Однак місію погано споряджено, а персонал часто не відповідає професійним вимогам. ОБСЕ надто довго обстоювала дипломатичну нейтральність і тому не задокументувала очевидну участь Росії у війні.

Відтоді як Захід вирішив не допомагати Україні військовим озброєнням, Росія має всі козирі, впевнений професор Університету Джорджа Мейсона (США) Марк Кац («Аґресія і відповідь на неї. Росія, Україна і Захід»). Проте Москва не здатна перемогти у тривалому конфлікті із Заходом через економічну вразливість і впроваджувані Кремлем глобальні політичні зміни, що підривають позиції Росії. Так чи так, аби запобігти подальшій територіяльній експансії, США й ЕС мають швидко домовитися про загальну політику стримування.

Фальк Бомсдорф, який у 1993–2009 роках керував московським бюром мюнхенського Фонду Фридриха Наумана, називає анексію Криму нападом на Европу («Прозорість і узгодженість. Російська політика в часи війни»). Він також упевнений, що Захід повинен пристосуватися до конфронтації з Росією, а курс Путіна на ревізіоністське протистояння вимагає чіткої відповіді: відновлення обороноздатности Заходу, стримування від аґресії, санкцій та всебічної підтримки України.

Історик, культуролог, професор порівняльного літературознавства та славістики Університету Нью-Йорка Міхаіл Ямпольський у статті «На жаль, переможець. Короткий психологічний профіль Росії» досліджує постімперські травми. Значна частина російського суспільства бачить себе і державу переможцями над ворожою підступністю, аґресивним самоствердженням протидіючи почуттю національного приниження. Проте у постгероїчну добу такі інфантильні проєкти приречено на провал.

Російський журналіст, учасник проєкту «ОВД-Инфо» Ґріґорій Охотін нагадує про ухвалений 2012 року так званий «закон про іноземних аґентів», що був прямою відповіддю держави на протестні рухи 2011–2012 років («Полювання на аґентів. Кампанія проти неурядових організацій в Росії»). Відтоді від неурядових організацій, що одержують іноземне фінансування, вимагають реєстрації як «іноземних аґентів». Навесні 2014 року, після революції в Україні, почалася друга хвиля перевірок, наслідки якої серйозніші: більшість організацій навряд чи зможуть далі працювати.

Правник із Університету Гамбурґа Отто Люхтерґандт стверджує, що антикорупційна кампанія Алєксєя Навального була одним із найнебезпечніших викликів «системі Путіна» («Зловживання кримінальним правом. “Система Путіна” у боротьбі з Алєксєєм Навальним»). У 2013–2014 роках було проведено два кримінальних розслідування підприємницької діяльности Навального, що закінчилися звинуваченням у розкраданні та шахрайстві. Детальний аналіз судових вироків показує, що закон порушили саме прокурори і суди, тлумачачи побутові угоди, засновані на договірній свободі й приватній автономії, як кримінальні злочини.

Постійний економічний оглядач часопису Ролянд Ґетц у статті «Зупинка. Російське економічне зростання після нафтового буму» пише про збої в російській економічній моделі від середини 2014 року. Нафтовий бум завершився; «двигун зростання через підвищення ціни на нафту» вичерпано. Рецесія 2015 року може спровокувати затяжну депресію, до якої російська держава та суспільство не готові. Економічне зростання можливе за умови переходу до диверсифікованої економічної моделі, в іншому разі слід очікувати багаторічної стаґнації.

Віддаючи належне опозиційній діяльності Боріса Нємцова, що коштувала йому життя, часопис подає у німецькому перекладі його та Владіміра Кара-Мурзи відкритий лист «Про загрозу путінізму», адресований «прихильникам президента Путіна» (текст, уперше опублікований 22 січня 2004 року в російській «Независимой газете», і нині не втратив актуальности), короткий редакційний некролог та список убитих у Росії протягом 1994–2015 років журналістів і політиків (загалом 24 особи).

Директорка з наукової роботи, керівниця Центру економічних досліджень Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (Київ) Вероніка Мовчан зіставляє головних торговельних партнерів України — Европейський Союз і Росію («Помежів’я. Україна: інтеґрація торгівлі і зовнішня політика»). Україна намагається модернізувати власну економіку, аби наблизитися до ЕС, тоді як Росія використовує українсько-російську інтеґрацію в енергетичному секторі, аби протидіяти цьому.

Енергетичний сектор в Україні щедро субсидується, що напружує державний бюджет і шкодить економічній та енергетичній політиці держави, нагадує берлінська економістка Петра Опіц («На ручних гальмах. Реформи в українському енергетичному секторі»). Через субсидії промисловість не має жодного стимулу для модернізації та впровадження інновацій. Однак скорочення субсидій, диверсифікація постачання енергоносіїв та ширше використання відновлюваних джерел енергії неминучі.

Історикиня Східної Европи (університети Базеля та Ляйпциґа) Вільфрид Їльґе вказує, що успіх реформ залежить від верховенства права та незалежної судової системи («Геркулесове завдання. Верховенство права і суди в Україні»). Передумовами для відновлення економіки є впевненість громадян в уряді, ґарантії захисту власности й інвестицій. Натомість в Україні судові органи політизовано та корумповано.

Завершує число полемічна стаття Мартина Авста «Не так, як в “Житті Браяна”. Відповідь на критику Анни Вероніки Вендлянд». Мюнхенський історик не погоджується, що історія Східної Европи як дисципліна в умовах російсько-української кризи виявила власну неспроможність. Історик не ризикує кар’єрою, досліджуючи українське питання, а українська проблематика наявна в університетських програмах. Утім, для закріплення України в історичному дискурсі Східної Европи науковцям варто докласти додаткових зусиль.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій