Ніколай Мітрохін, Еміль Сулейманов, Андреас Гайнеман-Ґрюдер... Osteuropa, 2014, № 8. Das Volk und sein Ich. Autoritare Herrschaft und Legitimitat

Травень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
86 переглядів

Число берлінського часопису «Osteuropa» названо «Народ і його “Я”. Авторитарне правління і леґітимність», і за одинокими винятками його присвячено панівному в Росії владному режиму та його впливу на ситуацію в Україні. Російський соціолог та історик Ніколай Мітрохін (науково-дослідний центр із вивчення Східної Европи у Бремені) у статті «Проникнення, пособництво, вторгнення. Російська війна в Україні» аналізує російську операцію з дестабілізації України від квітня 2014 року. Науковець зазначає, що на першій фазі операції представники російських спецпідрозділів та секретних служб допомагали криміналітетові з Донбасу та російським націоналістам здобути владу в декількох містах. Від середини травня до них долучилися колишні комбати-афґанці та чеченці, а також члени імперських організацій, яких завербували призовні комісії. Коли ж українська армія зліквідувала шляхи постачання зброї з Росії на Донбас, Москва протягом другого тижня серпня розгорнула в Україні реґулярні формування. Саме вони відтіснили українську армію і порушили крихку угоду про припинення вогню.

Громадянська війна в Сирії привабила сотні бойовиків із Північного Кавказу, як уважає професор Інституту міжнародних досліджень Карлового університету в Празі Еміль Сулейманов («Із Ґрозного в Алепо. Північнокавказькі джихадисти у Сирійській громадянській війні»). Адже одним із головних військових лідерів терористичної групи «Ісламська держава» є чеченець Омар аль-Шишані. Німецький політолог, науковий співробітник Інституту ім. Ґеорґа Екерта у Бравншвайґу, приват-доцент Бонського університету Андреас Гайнеман-Ґрюдер у дописі «Ієрархія та автономія. Про систему безпеки у Центральній Азії» припускає, що влада служб безпеки за авторитарних режимів тримається на крихкій рівновазі між ієрархією та автономією. Формально ці служби вбудовано у високо централізовані структури з президентом нагорі. Насправді ж у Центральній Азії служби безпеки мають значну автономію і конкурують за контроль над публічними та приватними ресурсами. Навіть якщо чимало мешканців Центральної Азії пристосувалися до корупції та репресій, це не означає, що ці служби леґітимні.

У західних дослідженнях протягом десятиліть віра в демократію здається неперервною, як зазначає професор европейських студій Европейського університету Віядріна у Франкфурті-на-Одері Тим Байхельт («Законний авторитаризм? Політична стабільність на пострадянському просторі»). Тож демократію вважають за стабільну і законну, а автократію за здатну бути лише обмежено леґітимною. Проте як тоді пояснити життєздатність авторитарних режимів, особливо на пострадянському просторі, доволі стабільних та прийнятних для населення? Наука розрізняє леґальний, нормативний та емпіричний аспекти законного здійснення влади. Збереження влади, як стверджує автор статті, забезпечується через співпрацю та кооптацію, одержання матеріяльних вигод тощо. Соціяльні потрясіння і розпад сталих суспільних прошарків стають основою для авторитарних держав навіть сьогодні. Ці дані можуть призвести до переоцінки переваг чинних моделей демократії.

У соціяльній психології владу зазвичай означують як відносини залежности, контроль над певними ресурсами, від яких залежать інші, про що пише професор соціяльної та політичної психології Кільського університету ім. Кристіяна Альбрехта Бернд Симон («Ідентичність і влада. Коли і чому прийнятні репресії»). Цей підхід, однак, не пояснює причин залежности, яка завжди базується на спільній ідентичності й консенсусі між тими, хто контролює, і контрольованими. Колективна ідентичність мотивує людей приймати репресії, водночас вона несе в собі зародки опору владі.

Професор політології Дармштадтського технічного університету Дирк Йорке у статті «Розмір країни та форма правління. Росія з погляду Геродота і Монтеск’є» екстраполює теорії класиків політичної думки минулого на сучасні реалії. Головний висновок: розмір держави і сьогодні нерідко визначає характер її владної системи.

Московський географ і публіцист Ніколай Пєтров упевнений, що старі методи, за допомогою яких режим Владіміра Путіна прагнув одержати леґітимність, більше не діють («Леґітимність, репресії, колапс. Стадії розвитку режиму Путіна»). Нинішня Росія — «обложена фортеця», всередині якої гібридна система правління перетворюється на відкрито авторитарну, а ліберальні елементи економіки та суспільного устрою систематично руйнуються. Про гібридну природу російського політичного устрою міркує і політолог Університету Данді (Шотландія) Камерон Рос («Популярне самодержавство Путіна. Джерела леґітимности гібридного режиму»). Вельми поширена думка, що автократія як така є нелеґітимною і що люди віддають перевагу демократичній системі над автократією, історично некоректна. Це принаймні доводить Росія Владіміра Путіна. Попри демонтаж демократичних прав, Путін здатний зберігати «продуктивну леґітимність», підтримка якої ґенерується завдяки пропаґанді «політичної стабільности» й «економічного добробуту». Водночас дедалі більшого значення набуває нав’язаний згори націоналізм, що може спровокувати загострення етнічної напружености.

Професор московської Вищої школи економіки (ВШЕ) Боріс Макаренко схильний аналізувати російське суспільство за допомогою медичної термінології («Репресивні лінощі. Політична культура та авторитарне правління в Росії»). На його думку, типовою шизофренією є здатність, з одного боку, критично оцінювати державу та владний режим, а з другого — підтримувати цей же режим і толерувати репресії. Але така ситуація не вічна. На протестні рухи 2011 року режим відповідав симулюванням реформ мобілізаційною пропаґандою. Проте демонстративні декларації не можуть приховати факт нелеґітимности режиму.

Самодержавство може бути стабільним лише за умови задоволення матеріяльних очікувань населення, нагадує декан факультету соціяльних наук ВШЕ Андрей Мєльвіль («Цар гори. Стабільність і крихкість пострадянських режимів»). Водночас воно потребує ефективних державних інституцій, які можуть загрожувати непрозорому розподілу ресурсів серед еліт. Автократії надзвичайно вразливі до потрясінь у світовій економіці. Їхньою відповіддю на кризу може стати залучення до державних ресурсів ширших кіл еліт, альтернатив якому небагато: економічний застій або відкрита диктатура. Механізми леґітимности влади розглядає і професор факультету соціяльних наук ВШЕ Валєрій Лєдяєв у статті «Консенсус, маніпулювання, насильство, примус. Континуум творення леґітимности». Політичний устрій уважається леґітимним, якщо громадяни визнають його і погоджуються виконувати рішення правителів. Однак така готовність може бути результатом насильства, примусу і терору, що їх упроваджує державний апарат за допомогою, зокрема, систем освіти, медій та армії.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій