Кірстен Вестфаль, Астрид Зам, Андреас Гайнеман-Ґрюдер. Osteuropa, 2013. № 7. Unter Strom. Energiepolitik in Europa

Січень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
597 переглядів

Хоча жодна зі статтей західних аналітиків, уміщених у сьомому цьогорічному числі берлінського часопису «Osteuropa», безпосередньо не згадує про Україну (хіба тільки про чорнобильську катастрофу), але його тема – «Під напругою. Енергетична політика в Европі» – за минулі роки стала для України чи не провідною. Науковець із Цюрихського університету Ієронім Перовіч заглиблюється в енергетичний аспект узаємин комуністичного СССР і капіталістичних країн («Піднесення Росії до великої енергетичної держави. Історія загальноевропейської інтеґрації»). Попри ідеологічний конфлікт, більшовики експортували нафту на захід, отримуючи натомість валюту і технології. Совєтський Союз одержав вплив на европейський нафтовий ринок у середині 1950-х, а на початку 1970-х, із розвитком газових родовищ у Західному Сибіру, власне, й почалося піднесення СССР до рівня енергетичної наддержави. Сприяли цьому політика розрядки, ідея «обміну через торгівлю», а також певність, що Східна Европа у співпраці надійніша за Близький Схід. Усе це створило передумови для нинішньої енергетичної залежності від Росії. Власний погляд на ситуацію викладає берлінська дослідниця Кірстен Вестфаль у статті «Велика непевність. Наслідки фрекінґ-буму для ЕС та Росії», окреслюючи радикальні зміни на всесвітньому енергетичному ринку, спровоковані видобутком сланцевого газу в США, та намагаючись спрогнозувати його наслідки. Не зрозуміло, чи розробка нетрадиційних родовищ у США буде вигідною в перспективі та чи може подібний бум статися деінде. Хоча російська модель постачань природного газу здатна втримати свої позиції, розвиток азійського реґіону може дещо змістити енергетичний ринок. Про ймовірність глобальних зрушень пише і провідний науковий працівник Оксфордського інституту енергетичних студій Саймон Пірані («Влада ринку. Природний газ у Центральній Азії та Каспійському реґіоні»). Вони відбудуться через скорочення споживання енергії в Европі та його зростання в Китаї. Відтак значення Росії як імпортера та дистрибутора природного газу із Середньої Азії знизиться, але й амбітний план ЕС щодо прямих постачань газу з Азербайджану не можна зреалізувати. Держави Центральної Азії, особливо Туркменістан, не постраждають від зменшення експорту, адже вони здобули нового серйозного покупця – Китай.

Керівник відділу енергетики Норвезького інституту міжнародних відносин Індра Оверленд наполягає: аби збільшити енергетичну ефективність Росії та спонукати до економного використання ресурсів, ціни на газ для населення мають зрости, а субсидії – скоротитися («Газ, ціна та модернізація Росії. Цінова політика та енергоефективність у Росії»). Існує поширена думка, що російська влада боїться збільшувати ціни на газ для населення, бо це матиме для неї неґативні політичні наслідки. Та в світлі демографічних і культурних змін, а також зростання у населення прибутків, пан Оверленд не вірить у таку перспективу.

«Найкращі друзі. Злети і падіння в партнерстві “Wintershall” та “Ґазпрому”» – тема статті політолога з Цюриха Йонаса Ґреца. «Wintershall», дочірня компанія концерну BASF, мала вирішальне значення для успішного просування «Ґазпрому» на німецькому ринку, сподіваючися натомість ґарантій щодо Балтійського трубопроводу. Співпраця з «Wintershall» створює «Ґазпромові» імідж надійного партнера Німеччини, хоча нині це партнерство втрачає для Росії цінність. Політологи з Бременського університету Андреас Гайнрих та Гейко Пляйнес уважають, що посилений видобуток нафти й газу в Росії, Азербайджані, Казахстані та Туркменістані вимагає політичного вреґулювання («Ані благо, ані отрута. Управління нафтовим бумом на постсовєтському просторі»). Видобуток сировини належить зорганізувати, визначити його правила, окреслити роль закордонних інвесторів і вибудувати схему розподілу прибутків від експорту. Неефективне управління та корупція – структурні проблеми. Якщо політичну підтримку галузі буде спрямовано на світові стандарти, а не соціально-економічний розвиток, то президенти всіх чотирьох країн зможуть досягти успіху в управлінні нафтовим бумом. Чорнобильська трагедія спровокувала фактичне замороження будівництва атомних електростанцій в Европі, і катастрофа на Фукусимі має подіяти так само, вважає Астрид Зам («Ядерна енергія після Чорнобиля та Фукусими. Відлуння у Східній та Західній Европі»). І справді, після Фукусими декілька держав перейнялися наміром поступово відмовитися від ядерної енергії, та інші – зокрема, й Росія – досі роблять ставки на розширення ядерної галузі. Втім, зниження рентабельности атомних електростанцій засвідчує обмеженість цього ресурсу.

Андреас Реннер статтею «Три погляди на одну подію. Хіросима з совєтського погляду» знову повертає розмову в минуле. З позиції СССР, використання атомної бомби 1945 року стало не закінченням Другої світової війни, а прелюдією до війни Холодної. Ця подія була величезним військовим, науковим та ідеологічним викликом для Совєтського Союзу, та страх атомної бомби та ядерної енергії не мали прищепитися. За часів Сталіна тему Хіросими намагалися іґнорувати, в 1950-ті вона уособлювала насування ядерної війни та американський імперіялізм. Лише у 1980-ті, під час Другої холодної війни, совєтська сторона долучилася до вшанування пам’яті загиблих, визнаючи тим самим можливість ядерного апокаліпсису.

Політолог Ганс-Йоахім Шпанґер реплікою «Співпраця понад усе! Проти сліпоти ворогів Путіна» полемізує з постійним автором «Osteuropa» Вольфґанґом Айхведе та його численними однодумцями. На думку Шпанґера, вимога до російського суспільства протистояти владі іґнорує «парадокс розрядки» як політику діялогу. Поширення вибіркового розуміння цінностей та виставляння напоказ лише власного погляду точки зору принесе мало користи народові Росії, адже «моральні вправи» швидко перетворюються на монолог. Потрібно натомість порівняти власні інтереси з інтересами Росії, визначивши територію, на якій можлива співпраця. Та останнє слово лишається за Андреасом Гайнеманом-Ґрюдером, котрий у статті «Зміни, а не запопадливість. Випробування для політики Німеччини щодо Росії» намагається відповісти на питання: яка політика щодо Росії є адекватною? Міжнародні рамки, політична система та логіка вчинків еліти в нинішній Росії мають фундаментально змінитися, а німецькі політики – відмовитися від ідеї трансформації Росії ззовні. Зосередитися треба натомість на співпраці в галузі політики безпеки, роззброєнні та контролі над озброєнням, заходах зі зміцнення довіри. Не можна не помічати порушень прав людини: ті, хто виступав за демократичні зміни Росії, а потім зазнав переслідувань, заслуговують на підтримку та політичний притулок.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
Автори квітневого числа часопису «Osteuropa», названого «Під обстрілом. Друзі і вороги у Східній...

Розділи рецензій