Карл Шлєґель, Ульрих Шмід, Штефан Требст... Osteuropa, 2013, № 2–3. Zeit im Spiegel. Das Jahrhundert der Osteuropaforschung

Жовтень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
115 переглядів

Редакція «Osteuropa» поставила собі амбітну мету – узагальнити столітній досвід східноевропейських студій. У Німеччині робота в цьому напрямку розпочалася з досліджень Росії і лише згодом охопила й інші країни, відзначає Карл Шлєґель («У ногу з часом. Століття східноевропейських досліджень у Німеччині»). Перейдений шлях позначено щирим захопленням і ворожнечею, зближенням і встановленням обмежень, науковими відкриттями й емпіричним аналізом. 1989 року Східна Европа знову віднайшла власний голос, а східноевропейські студії стали настільки ж захопливими, як і самі події в реґіоні.

Ульрих Шмід у статті «Кінець та новий початок філології. Перспективи літературної славістики» констатує потужний вплив політичного клімату на славістичні студії в німецьких університетах. Попри відкритість Европи на схід в останні 25 років, вивчення малих слов’янських народів залишається на марґіналіях. Так чи так, нині славістика функціонує як транзитний пункт східних теорій на захід. Історія Східної Европи як частина «великої історії» зародилася на початку XX століття, та німецькі політики і дипломати трактували її як «вороже вчення», стверджує Штефан Требст («Винятковість історичного мезореґіону. Субдисципліни східноевропейської історії»). Відтоді формувалася концепція «історичного мезореґіону» – аналітичне поняття з галузі транснаціональних компаративних досліджень. Розв’язання східно-західного конфлікту поставило під загрозу субдисципліни, що могли втратити університетські опори. Та ці побоювання виявилися передчасними: східноевропейські студії й нині мають міцний ґрунт, використовують нові дослідницькі методики і впливають на інші дисципліни та суспільство в цілому.

У круглому столі на тему «Конфлікт факультетів. Краєзнавство в часи глобалізації», що його провів часопис «Osteuropa», взяли участь семеро відомих німецьких науковців: Флоріан Ґроц, Андреас Ланґеноль, Себастіян Ленц, Матіяс Міддель, Юлія Обертрайс, Сильвія фон Штайнсдорф і Ґеорґ Віте. У часи глобалізації потреба в знаннях про світ невпинно зростає, а кількість реґіональних розвідок зменшується. На жаль, глобалізацію часто розуміють як народження «єдиного світового суспільства», частини якого різняться лише функціонально. Але науковці доводять: глобалізація водночас може означати локалізацію, утворення нових територій та їхній опір стандартизації.

В полі зору Карла Пінґери – історія східної церкви («Століття східно-церковних студій. Піднесення та занепад теології»). Її дослідження постало завдяки фундаментальним змінам у сприйнятті православ’я на заході та успіхові екуменічного руху. Адже ще наприкінці XIX століття католики зараховували православних до розкольників, а лютеранський теолог Адольф фон Гарнак уважав православ’я ритуально, інтелектуально та морально зруйнованим. У XX столітті прийшло усвідомлення, що західній теології є чого повчитися у східної церкви. Проте криза екуменічного діялогу спричинила масові скорочення катедр східно-церковних студій.

Німецька політологиня Марґарета Момзен міркує про непримиренний конфлікт тоталітаризму та модернізації («Зміна парадигм. 60 років політології у Східній Европі»). На її думку, обидва табори протягом східно-західного конфлікту переоцінювали здатність комуністичної бюрократії до змін. Коли ж її було знищено, з’явилися нові теорії, що намагалися обґрунтовувати консолідацію демократичних систем. Нині політологи, які досліджують Східну Европу, перебувають у пошуку зручних концепцій для означення таких різних форм управління, як Чехія і Туркменістан.

Рита Зюсмут, яка раніше (1988–1998) очолювала Бундестаґ, а віднедавна – Асоціяцію східноевропейських студій Німеччини, нагадує: Макс Вебер розділяв «науку як покликання» і«політику як покликання», та й нині наукове відкриття та його політичне застосування вважаються несумісними. Однак вона сподівається, що політики збережуть здатність вести за собою. Час вимагає нових знань, більшої свободи думки та відкритости до іншого, вміння сперечатися, не кривдячи, і приклад такого підходу – зближення, порозуміння та примирення Німеччини та Польщі.

Про історіографію східноевропейських євреїв у Німеччині міркує Анке Гільбренер («Подвійна ніша»). Від XVIII століття аж до Голокосту Східна Европа була світовим центром єврейського життя, проте і єврейська, і східноевропейська історії лишають життя тутешніх євреїв у тіні. У Німеччині такі дослідження з’явилися лише у XX столітті. Після Першої світової війни та наступної хвилі російсько-єврейської іміґрації до Німеччини єврейська історія процвітала, а вже у 1933 році «єврейські дослідження» перетворилися на антисемітську дисципліну. У повоєнний час історія євреїв була табуйованою темою. Лише в середині 1960-х років створено першу катедру єврейських студій, а у 1980-х соціяльно орієнтована східноевропейська історія почала вивчати долю євреїв у Російській імперії та Совєтському Союзі. Нині вивчення історії східноевропейських євреїв заклало парадигму для вирішення транснаціональних та глобальних історичних питань.

Кароліне фон Ґаль розглядає історію Східної Европи у правознавчому ракурсі («Все, що є законом. Минуле та майбутнє юриспруденції у східноевропейських студіях»). Систематичне вивчення права у Східній Европі розпочалося в 1920-х роках. Майже недослідженою лишається галузь у добу нацизму. Новий етап – період східно-західного конфлікту, коли багато науковців-юристів, що досліджували комуністичні режими, наголошували на ролі юриспруденції у політичній боротьбі. Відродження країн Центральної та Східної Европи, диференціяція їхньої законодавчої системи створили новий контекст, у якому вивчення східноевропейського права важливе для юридичної практики та є складником загального і компаративного правознавства та реґіональних досліджень. Тему продовжує правознавець Анґеліка Нусберґер, інтерв’ю з якою присвячено Европейському суду з прав людини (ЕСПЛ). Майже всіевропейськікраїни приєдналися до Европейської конвенції про захист прав людини, й ЕСПЛ впроваджує її базовий консенсус. Він має вплив на багато правничих сфер у 47 країнах, у кожній із яких Конвенцією призначено суддю. Хоча число невирішених скарг знизилося з часу останньої реформи, відставання на 129 тисяч випадків усе ж видається неприйнятним. Британська культурологиня Сьюзен Мартен-Фініс у статті «Атавістичні ритуали як провісники модернізму. 100-річчя “Весни священної”» заримовує 100-літній ювілей східноевропейських студій з ювілеєм прем’єри знаменитого балету Іґоря Стравінського «Весна священна», що визначив поступ класичних музики і танцю у XX столітті.

Дитрих Байрау розглядає дослідження СССР протягом Холодної війни в діяпазоні від страху до цікавости, простежуючи шлях від журналістських оглядів до академічної науки, поступовий відхід від етнографізму та становлення структурної соціяльної історії.

Кордони Европи завжди були дискусійним питанням – надто коли треба з’ясувати, де закінчується Европа і починається Азія. Пошук «правильної» концепції Европи не може бути успішним, адже будь-яку географічну концепцію годі відділити від поточних обставин і політичних цілей, – відзначає Ганс-Дитрих Шульц у статті із промовистим заголовком «Усе ще Европа чи вже “напів-Азія”?».

Росія у сприйнятті західного світу – тема Яна Кусбера. Для Заходу Росія досі лишається чужою – винні в цьому не лише ЗМІ, а й науковці, дослідники її простору, політики та історії. Лише критична ревізія усталених кліше допоможе зрозуміти, що насправді ховається в «іншому».

Серію з трьох інтерв’ю завершує бесіда з референтом Федерального міністерства закордонних справ Німеччини Манфредом Гутерером про німецьку політику щодо країн Східної Европи. Дипломат убачає в Росії партнера, що має піти шляхом модернізації країни, з надією дивиться на Україну, визнає, що европейська політика в Білорусі не дала очікуваних результатів, критикує слабкість німецької аналітики щодо постсовєтського простору.

Тим Байхельт доводить спільність політичного та соціяльно-економічного розвитку Сходу та Заходу, та навіть протягом перехідних періодів політика, економіка та розбудова суспільства Центральної та Східної Европи багато в чому визначалися ЕС. Чимало тенденцій є спільними для европейських країн. Наприклад, транснаціоналізація компаній і повернення до внутрішньоурядового ухвалення рішень.

Спираючись на опитування викладачів німецьких вишів, Анне Гартман пише про докорінні зміни в університетських програмах, що сталися за останні десятиліття («До бою. Хаотичні голоси з університетської практики»). Зокрема, до реформ у сфері високої освіти спричинилися нові засоби комунікації та відхід у небуття старих методів навчання.

Як післяслово редактори передруковують уривок із книжки Ґерда Фойґта, де він обґрунтовує заснування Німецької спілки з вивчення Росії. Текст датовано лютим 1913 року – часом, від якого й розпочинається відлік східноевропейський студій.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій