Анна Ананьєва, Кляус Ґества, Вадім Парсамов.... Osteuropa, 2013, № 1. Mythos Erinnerung. Russland und das Jahr 1812

Жовтень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
71 переглядів

Перше цьогорічне число берлінського часопису «Osteuropa» має назву «Міт і пам’ять. Росія і 1812 рік» і цілковито присвячене війні Російської імперії з армією Наполеона. Науковці Тюбінґенського університету Анна Ананьєва і Кляус Ґества констатують: російська кампанія, яку французька армія розпочала в червні 1812 року, позначила поворот у соціяльно-політичній і культурній історії Европи («1812 рік у Росії та Европі. Презентація у ЗМІ, міти й історичний аналіз»). За кілька місяців Москву було спалено, Наполеонова армія під час відступу розпалася, а Російську імперію почали вважати «рятівницею Европи». Всі ці події зумовили новий порядок в Европі: внутрішні суспільні зміни та прискорення національного самовизначення. Російська культурна пам’ять береже ідею, що наполеонівські сили було розбито у війні з російським народом, зазначає московський історик Вадім Парсамов («Міт та ідеологія. 1812 рік та ідея “народної війни”»). Лєв Толстой популяризував концепцію «народної війни», а сталінські «придворні» історики доповнили її марксистськими ідеями. Такий погляд і нині домінує в російській історіографії, якій бракує критичного погляду на документальні джерела.

Професорка слов’янської філології та ґендерних студій Фрайбурзького університету Елізабет Шоре у статті, в назві якої вона використала цитату з державницьки наснаженого Фьодора Тютчева («“В его главе – орлы парили, в его груди – змии вились”. Наполеон, Бородіно та національна ідентичність в Росії»), вказує на те, що війна з Наполеоном і досі придається для задоволення поточних ідеологічних потреб російської влади.

Вишукано проілюстрована розвідка професора московської Вищої школи економіки Єлєни Вішлєнкової звертається саме до красномовного документа епохи – російської карикатури 1812 року («Ворог-боягуз і благородний народ»). Численні шаржі на Наполеона, що викривали слабкість і боягузтво ворога та героїзм російського народу, стали прототипом російського політичного плакату.

«Універсальною історичною казкою» називає Вітчизняну війну Реґіне Нойль («“Славься ввек, Бородино!”. Вітчизняна війна та сучасна Росія»). Її неодмінний елемет – аґресор із Заходу, що його Росія врешті-решт перемагає завдяки власній духовній вищості. Навіть після Кримської війни історію переказували знову і знову, щойно Росія опинялася перед зовнішньою небезпекою. Нині ж вона слугує леґітимізації Путінової владної «вертикалі». Торішнє відзначення 200-річчя Бородіна засвідчує, наскільки важлива для режиму патріотична мобілізація. Офіційний оргкомітет стежив за правильністю показу героїв 1812 року, а «поразка Наполеона» стала центральною темою в шкільних навчальних програмах. Слідом за Реґіне Нойль про причини неприйнятности російської концепції Вітчизняної війни для европейців міркує московський історик Дєніс Сдвіжков («Незручна пам’ять. Бородіно та Ляйпциґ»).

Відображення давніх подій в Урочистій увертюрі «1812 рік» Пєтра Чайковського аналізує історик із Тюбінґена Борис Бельґе («Гуркіт гармат і звучання дзвонів»). Навряд чи варто вірити авторові, що «1812 рік» – один із найпопулярніших творів російської класики. Та решта його міркувань цілком слушні. Завдяки громіздкому інструментуванню та яскравим акустичним ефектам Урочиста увертюра Чайковського стала не лише мистецьким твором, а й важливим історичним джерелом, спроможним багато розповісти про 1882 рік – час, коли твір було написано з нагоди освячення Храму Христа Спасителя.

Культурологиня із Інсбрукського університету Кристине Енґель у статті «Війна і мир. 1812 рік у Толстого та Дорнгельма» порівнює роман Льва Толстого та однойменний телевізійний серіял австрійського режисера Роберта Дорнгельма (2007). На противагу романові, де події війни 1812 року зображено на тлі життя чотирьох родин, що оголює соціяльні суперечності всередині Росії та епохальний злам в Европі, його телевізійна адаптація нехтує зв’язки між особистою та великою історією, перетворюючи ґрандіозне полотно на «глобальну мелодраму» з домінуванням приватних сентиментальних мотивів.

Про відзначення 100-річчя війни з Наполеоном, яким опікувалися російські уряд, армія та церква, розповідає фрайбурзький дослідник Константин Рап. Приховуючи тогочасну кризу за допомогою спогадів про величне минуле, царський режим прагнув об’єднати націю навколо престолу. Обивателеві вкотре нагадували: Росія – це дух і мораль, оплот істинного християнства, а тому вона завжди відіб’є атаки західних супротивників. Та напередодні Першої світової війни навряд чи всі ці заходи були ефективними, погоджується зі своїм німецьким колеґою петербурзький історик Іґорь Єрмаченко («Крізь призму перемоги. Російсько-японська війна та Перша світова»).

Перу Ганса Гекера з Дюсельдорфа належить прискіпливий тематичний огляд восьми фахових праць 2011–2012 років («1812 рік – Наполеон у Росії. Огляд літератури»), серед яких слід відзначити розвідки британських істориків Домініка Лівена «Росія проти Наполеона. Битва за Европу» (Мюнхен, 2011) та Адама Замойскі «1812. Експедиція Наполеона в Росію» (Мюнхен, 2012).

Постійний оглядач «Osteuropa» Карлгайнц Каспер рецензує дебютні та нові переклади російськомовної літератури німецькою мовою, видані 2012 року. Всього таких публікацій було 42, найважливіші з них – романи «Обломов» Івана Ґончарова та «Майстер і Марґарита» Міхаіла Булґакова. Крім Булґакова, в поважному переліку натрапляємо і на інших наших співвітчизників: німецькою було перекладено перший роман із серії «Технотьма» – «Пароль: Вічність», що його написали у співавторстві киянин Андрій Левицький і москвич Алєксєй Бобл, роман у віршах Бориса Херсонського «Сімейний архів» і роман Андрія Куркова «Садівник з Очакова».

Наприкінці числа вміщено репліку-відповідь Кляуса Зеґберса на статтю Манфреда Запера «Занепад і новий початок. Криза німецької експертизи з російських справ» («Osteuropa», 2012, № 6–8). Зеґберс заперечує Заперові твердження щодо існування в Німеччині дефіциту знань про сучасний російський контекст й арґументовано доводить недоцільність створення окремого наукового центру для навчання фахівців у цій галузі.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій