Алан Ренвік, Александра Енґельфрид, Заур Ґасимов... Osteuropa, 2012, № 5. Stilbruch. Ungarn, Polen, Russland

Серпень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
70 переглядів

Статті, зібрані в числі часопису «Osteuropa», що має назву «Стилістична невідповідність. Угорщина, Польща, Росія», покликані показати справжню сутність явищ і поставити під сумнів зашкарублі уявлення чи забобони. Алан Ренвік з Університету Ридинґа (Велика Британія) аналізує нещодавні зміни в угорському виборчому законодавстві («В інтересах влади»). Критики відразу ж оголосили, що новий закон (як і більшість інших реформ політичної системи в Угорщині останніх двох років) служить лише інтересам правлячої партії «ФІДЕС». Автор, намагаючися бути неупередженим, спробував переконати себе й читача, що скорочення чисельности парламенту, перегляд правил на користь більшости і модифікація одномандатних виборчих округів відповідає інтересам народу. Проте детальний аналіз ситуації довів: засадничі позиції обговорюваних реформ працюють лише на користь «ФІДЕС».

Стаття «Традиції, поняття, (анти-)спадкоємність» Корнелії Коньчал та Йоани Вавржиняк – апологія видатних гуманітарів із Центральної та Східно-Центральної Европи, що й донині незаслужено лишаються у тіні своїх колеґ зі США, Франції та Німеччини. Причиною такого становища польські дослідниці називають «залізну завісу», наслідки якої, помножені на мовний бар’єр, ще й досі даються взнаки в науковому світі. Промовистий приклад – доробок видатного мислителя Стефана Чарновського. Його праці є фундаментальним внеском у вивчення колективної пам’яті, але це не ґарантувало їм автоматичного світового визнання.

Мистецтвознавиця-славістка Александра Енґельфрид прикрасила свою розвідку «Цар і зірка. Медійний образ Владіміра Путіна» численними світлинами, на яких російський президент веслує, демонструє бійцівську вправність, скочується з гори на лижах, рибалить, позує з оголеним торсом верхи на коні, полює на тигрів чи грає на роялі. Авторка зазначає, що чергова інавґурація Путіна (у травні 2012 року) майже не відрізнялася від тієї, що супроводжувала перше пришестя «царя і зірки» до Кремля (2000). Від старого-нового президента очікують цілком передбачуваних дій, тимчасом як насправді Путін – артист, здатний до блискавичних «театральних» перевтілень. З одного боку, ЗМІ, спираючись на дореволюційні національні традиції, експлуатують образ усемогутнього правителя, командувача, доброго царя та слуги свого народу. А з іншого, цілком в естетиці politainment (розважальних політичних програм), Путін щораз частіше позиціонується як «герой нашого часу»: секс-символ і поп-зірка.

Стратегія заснованої 2007 року фундації «Русский мир» зацікавила історика Заура Ґасимова, що побачив прірву між декларованими та справжніми її цілями («Ідея та інституція»). Офіційно «Русский мир» має пропаґувати російську культуру за кордоном, проте його навряд чи можна порівняти з мистецькими установами інших країн. Концепт «русский мир» – спадок слов’янофілів XIX століття. Після розпаду СССР їхні ідеї поєдналися з іншими антизахідними течіями та сформували ідеологічний конґломерат, що нині є основою російської міжнародної культурної політики. У підґрунті «Русского мира» – консерватизм і неоімперіялізм. Фундація відверто обстоює на пострадянському просторі політичні цілі.

Аналізуючи роботу Організації Договору про колективну безпеку, Анна Крайкемеєр бачить невідповідності у завданні ОДКБ опікуватися безпекою на пострадянському просторі та справжніми бажаннями декого з її семи держав-учасниць зберегти й розширити владу («Правила небезпеки»).

У центрі уваги Ульрике Гун – метаморфози, що їх сьогодні зазнають православні леґенди («Содом і Гомора в Куйбишеві»). Автор відзначає, що по смерті Сталіна розправа з церквою в СССР тривала, а ситуація хиткої непевности ставала родючим ґрунтом для народження нових, пов’язаних із дивами, леґенд. Одне з таких див сталося в Куйбишеві (Самарі) 1956 року. Знаменита історія «Стояння Зої» (молодої дівчини, яка через богохульну поведінку під час різдвяного посту закам’яніла на кілька місяців) живе й розвивається дотепер. Ульрике Гун у дива не вірить, а натомість припускає, що свого часу «Стояння Зої» мало виконати кілька завдань – зокрема, відвернути увагу вірян від скандалу, пов’язаного зі зловживаннями в куйбишевській єпархії.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій