Анне-Софі Мутер, Дорота Шварцман, Дорота Козінська.... Osteuropa. 2012, № 11–12. Witold Lutosławski. Ein Leben in der Musik

Вересень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
219 переглядів

З нагоди 100-річчя від дня народження видатного польського композитора Вітольда Лютославського (1913–1994) берлінський часопис «Osteuropa» присвятив йому ціле число: «Вітольд Лютославський. Життя в музиці». Більшість його авторів – знані музикознавці, композитори та музиканти-виконавці; хтось із них аналізує творчий доробок майстра, хтось – ділиться спогадами про особисте спілкування з польським генієм. У редакційній передмові «Звучання сучасности» Манфред Запер і Фолькер Вайхзель акцентують промовистий збіг: у тому ж 1913-му відбулася прем’єра балету Іґоря Стравінського «Весна священна» – твору, що розпочав нову, модерну мистецьку епоху.

Відкриває число нарис Данути Ґвіздалянки «Класик аванґарду. Життя і творчість Вітольда Лютославського», щедро проілюстрований фотопортретами композитора від дитячих років до 1980-х. Дослідниця окреслює головні віхи у формуванні особистости майстра: юнацтво, що збіглося з першою хвилею аванґарду, потяг до фольклору à la Бела Барток у 1950-х (своєрідна адаптація до вимог соцреалізму), метод «контрольованої алеаторики» 1960-х і, нарешті, реабілітація гармонії та мелодії як фундаменту класичної музики.

Перша виконавиця «Ланцюга II» («Chain II») Лютославського, видатна німецька скрипалька Анне-Софі Мутер, розповідає в інтерв’ю про муки знайомства з Новою музикою. Партитура «Ланцюга II» бачилася їй малозрозумілим ієрогліфічним записом, але згодом вона відкрила у творі можливості для нової свободи інтерпретації, народження музики з тиші. Польська журналістка і музична критикиня Дорота Шварцман доводить, що композитор не приховував свого захоплення музикою попередників («На плечах гігантів. Погляди Лютославського на музичне минуле»). Джерелами його натхнення були віденські класики, Кльод Дебюсі та Альберт Русель, Фридерик Шопен і Бела Барток. Та не варто шукати в творах Лютославського прямих запозичень – лише опосередковані, та й ті навіть уважному слухачеві відкриються не одразу.

Завідувач відділу музичного театру в газеті «Ruch Muzyczny» Дорота Козінська у статті «Принципи та прірви. Вітольд Лютославський і соціялістичний реалізм» переводить бесіду в політичну площину. Першу ж симфонію композитора одразу після прем’єри було заборонено, затавровано як «формалістичну». Та Лютославський зумів зберегти артистичну свободу і прийняти, принаймні «формально», ідеологічні заповіді соцреалізму. Вимога використання фольклорних джерел не завадила йому створити технічно довершений і високо оцінений у музичній спільноті Концерт для оркестру. Втім, масові пісні Лютославського, що були поступкою комуністичному режимові, – це темний бік його творчости.

Юнацькі композиції майстра досліджує професор Інституту музикознавства Вроцлавського університету Мачей Ґоломб («Пошуки Лютославського. Основи та джерела його ранніх творів»), закономірно відзначаючи в них впливи додекафонії Арнольда Шенберґа, фольклоризму Бели Бартока та неокласицизму Іґоря Стравінського. Рання творчість – ніби лабораторія, де із суміші різних традицій народжується власний неповторний стиль.

Спогади композитора, піяніста, теоретика та педагога Кшиштофа Маєра «Пан Лютославський» розпочинаються 1965 роком, коли Маєр познайомився з метром після свого дебюту на знаменитому фестивалі «Варшавська осінь». Старший на 30 років колеґа став учителем композитора-початківця, а з часом наставницькі стосунки переросли у дружбу. Працюючи пліч-о-пліч в оргкомітеті «Варшавської осені», колеґи спілкувалися про музику та політичні реалії, і кожна репліка класика була сповнена переконливости та гумору.

Себастіанові Борхерсу («З Варшави до Дармштадта і назад. Пендерецький, Ґурецький, Лютославський та Нова Музика») музичне життя Польщі другої половини XX століття бачиться боротьбою двох супротивних течій: соцреалізму та Нової музики, прихильники якої відвідували Міжнародні літні курси Нової музики у Дармшадті та презентували власні твори на «Варшавській осені». Генрика Ґурецького та Кшиштофа Пендерецького невдовзі визнали найрадикальнішими представниками польської композиторської школи (та коли вони відмовилися від техніки соноризму, їм почали закидати конформізм). Шлях на десять років старшого від них Лютославського виглядає прямішим і послідовнішим.

Історик і музикознавець із Бремена Рюдиґер Ритер зосередився на ролі Лютославського у становленні леґендарної «Варшавської осені» («Жадоба Нової музики. Кінець сталінізму і “Варшавська осінь”»). Заснований 1956 року форум засвідчив одужання польського суспільства від сталінізму. На фестивалі лунала нова музика польських і зарубіжних, навіть західних, композиторів. Вітольд Лютославський був співзасновником фестивалю і довгий час членом оргкомітету – тобто тим, хто відкривав польську музику світові. До 1990 року вкрай популярний фестиваль діяв за програмою «Захід на Сході», був місцем зустрічі виконавців і композиторів з усіх соціялістичних країн. Нині «Варшавська осінь» втратила статус виняткової події, проте й досі щороку вона збирає тих, хто цікавиться сучасною музикою.

14-хвилинна «Musique funébre» Лютославського, елеґантного джентльмена з посивілим волоссям і лагідним голосом, першокласного інтелектуала з веселим темпераментом – шедевр, найвищий злет польської композиторської фантазії, вважає письменник Войцех Кучок («Випадкові зауваження. Від Лютославського до Силезької композиторської школи»). Дехто навіть наважується казати, що «Musique funébre» варта всього, написаного польськими композиторами у XX столітті. Інший твір Лютославського – Концерт для віолончелі з оркестром – став об’єктом уваги музикознавців Адріяна Томаса («Читаючи Віолончельний концерт. Лютославський і література») та Ізабели Антулов («Лютий антагонізм. Віолончельний концерт Лютославського як політична програма»). Його прем’єра в жовтні 1970 року спричинила жваву дискусію. Перший виконавець Концерту Мстислав Ростропович чув у ньому відгомін боротьби художника з машиною репресій, протистояння індивідуальности та колективу в соціялістичній державі. Але сам композитор пізніше заперечував політичне підґрунтя своєї музики.

Московський кореспондент «Frankfurter Allgemeinen Zeitung» Керстин Гольм поспілкувався з московським композитором Владіміром Тарнопольським про впливи особистости і творчости Лютославського на музику в СРСР. У похмуру еру Брєжнєва Польща була для совєтських мистців та інтелектуалів вікном на Захід. Офіційний режим називав його аванґардну музику «не рекомендованою до виконання». Проте для московських і прибалтійських композиторів Лютославський був утіленням свободи та суворої інтелектуальної дисципліни.

Наостанок, після зливи компліментів на адресу класика-ювіляра, «Osteuropa» вміщує написаний двадцять років тому гострий, ба навіть провокаційний нарис польського літератора та музичного критика Адама Відемана «Святий Вітольде, молися за нас». Автор уважає творчість Лютославського великим обманом, що його композитор накидає слухачеві, вже добряче зіпсованому різного штибу «модерним мистецтвом»: музика Лютославського вкрай «неестетична», а принцип «контрольованої алеаторики», виглядаючи надзвичайно новаторським на нотному папері, у живому звучанні нічим не відрізняється від звичайного хаосу.

Аби читач мав змогу самотужки з’ясувати слушність чи неслушність такого твердження, до часопису додано диск із записами Віолончельного концерту «Святого Вітольда» (виконує Анджей Бауер у супроводі Національного симфонічного оркестру Польського мовлення під орудою Антоні Віта) та «Музики прощання» («Farewell Music») Кшиштофа Маєра (оркестр Польського радіо, дириґент Ульрих Віндфур). Зрештою, так і має бути: музикознавча аналітика та навколомузична публіцистика – це чудово, та останнє слово має лишатися за музикою.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій