Дьордь Конрад, Штефан Ауер, Алєксандр Кінєв... Osteuropa, 2012, № 1. Davonschwimmende Felle. Autokratie und Aufbruch in Russland

Травень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
116 переглядів

Ідіоматичний вислів, ужитий на обкладинці цьогорічного січневого числа берлінського часопису «Osteuropa» – «Облізле хутро», означає «зраджені сподівання». Там-таки стирчать задні кінцівки білого ведмедя, що, здається, проламує головою кригу. У більшості вміщених тут статтей ідеться про сучасну Росію.

Втім, є й про інше. Угорський письменник Дьордь Конрад переповідає родинну історію («Від слова до діла. Доля мого міста у Другу світову війну»). 15 травня 1944 року ґестапівські офіцери спільно з угорським поліцаєм заарештували його батьків (сам автор, його сестра та дві кузини встигли втекти до Будапешта). Наступного дня євреїв із містечка Беретьоуйфалу відправили до ґета Орадя (колишній Ґросвардайн), згодом – в Авшвіц. Більшість загиблих там улітку 1944 року – саме угорські євреї.

Політичну стратегію нещодавно померлого Вацлава Гавела аналізує Штефан Ауер («Сизифова доля»). Життя першого президента Чехії, на авторову думку, сповнене суперечностей. Як борець за громадянські права він був утіленням «сили безсилля»; як президент обстоював ринкову економіку, розширення НАТО та військову інтервенцію в Косово та Ірак; як дисидент опирався комуністичному режиму; як політик визнавав необхідність компромісу – й у всіх цих переконаннях він був послідовним, адже Архимедовою точкою його принципів була особиста відповідальність.

Російський політолог Алєксандр Кінєв вважає, що панування кремлівської партії «Єдина Росія» доходить кінця («Втрата контролю, маніпуляції, протест»). На грудневих виборах 2011 року багато людей висловили їй недовіру, тож абсолютну більшість у Думі вона могла зберегти лише завдяки шахрайству. Не на користь правлячій партії і зміни в соціяльній структурі РФ, тьмяна репутація тандему Путін–Мєдвєдєв, відокремленість московських лідерів від реґіональної еліти та, зрештою, зростання в країні опозиційних настроїв. Російських протестувальників історик Бено Енкер називає «новими декабристами» («Росія в русі»), зазначаючи, що ніхто не очікував виходу сотень тисяч людей на демонстрації. Тепер «система Путіна» зазнає тиску. Ситуацію підігрівають незадовільна політика щодо середнього класу, політична й економічна стаґнація, відсутність модернізації, цинізм влади, кульмінацією якого стало оголошення Дмітрія Мєдвєдєва й Владіміра Путіна про «обмін роботою». Про все це, а також значення російського націоналізму в багатонаціональній країні, незрілість громадянського суспільства й імовірність репресій – бесіда двох лідерів російської опозиції, Алєксєя Навального та Боріса Акуніна («Рік Дракона. Делікатні запитання про російське майбутнє»). Тему середнього класу продовжують Сєрґей Бєлановський, Міхаіл Дмітрієв, Свєтлана Місічіна й Татьяна Омєльчук («Рух у Росії»). Через відсутність у заможного класу опори на традиційні цінності суспільство надзвичайно розшароване. Теперішня політична система вже не витримує цей соціяльно-політичний конфлікт. Вона має стане прозорішою, бо інакше їй загрожує колапс.

Кристіан Неф статтею «Бігом у Тулу» вступає в полеміку з Морицем Ґатманом та Штефаном Шолем, які у дописі «З Москви!» («Osteuropa», 2011, № 10) радили зарубіжним репортерам залишити столицю РФ та уважніше придивитися до російської провінції. Автор вважає цей заклик необґрунтованим і навіть наївним. Від переїзду «до Тули» російська політика не стане прозорішою, а журналістські матеріяли – об’єктивнішими.

Російський кінематограф зламу тисячоліть аналізує Ларіса Малюкова («Чисті смуток і печаль?»). Серед усіх видів мистецтва кіно в СРСР посідало чи не найвищу сходинку; з розпадом імперії інтерес до нього пішов на спад, проте саме у 1990-х багато режисерів зняли свої найкращі стрічки, хоча для глядачів вони були занадто сумні. З початком 2000-х масове кіно геть розійшлося з авторським. Фільми, нагороджувані на фестивалях, ледве знаходили дистрибуторів, а кінотеатри стали місцем «чистої розваги». Нині у російському кіні помітно пожвавлення. Нова ґенерація режисерів працює на нових локаціях, звертається до свіжих тем – і саме «смуток та печаль» 1990-х створили для цього родючий ґрунт.

У прикінцевому книжковому огляді Карлгайнца Каспера йдеться про німецькомовні переклади – нові та оновлені – з російської («Життя в усіх його абсурдних виявах»). У 2011 році їх з’явилося близько тридцяти, що трохи менше, ніж у минулі роки. Вагоме місце посідають повторні переклади класики XX століття: творів Івана Буніна, Євґенія Замятіна, Вячеслава Іванова, Маріни Цвєтаєвої, Данііла Хармса та інших. Поряд із ними – вперше перекладені німецькою книжки амбітних сучасників, а саме Міхаіла Шишкіна, Владіміра Маканіна, Андрєя Ґеласімова, Дєніса Осокіна й Дмітрія Дєрґачова. Поміж цих двох «колон» відзначено роман киянина Андрія Куркова «Сказание об истинно народном контролёре» («Der wahrhaftige Volkskontrolleur»; перша частина фантастичної трилогії «География одиночного выстрела») у перекладі Керстин Моншайн, виконаному на замовлення видавництва «Haymon Verlag».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій