Філіп Фельш, Йорґ Штадельбавер, Рюдиґер Ґердес.... Osteuropa. 2011, № 2–3

Жовтень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
204 переглядів

Тема числа під назвою «Судовий журнал Арктики. Місцевість, інтереси та право» – російська Крайня Північ. За вступ править стаття професора Університету Гумбольдта в Берліні Філіпа Фельша «Гіпотетична Арктика. У пошуках вільного від льоду полярного моря». Перший блок публікацій «Природа та Закон» присвячено глобальному потеплінню, яке зменшує льодові покриви, відкриває нові морські шляхи та спрощує добування копалин – про це пишуть професори Йорґ Штадельбавер із Фрайбурзького університету та Рюдиґер Ґердес з Інституту Альфреда Веґенера у Бременабені. Міжнародні суперечки за континентальний шельф в Арктиці описує професор Інституту міжнародного права ім. Вальтера Шюкінґа (Кіль) Уве Єніш («Арктика і морське право. Морські кордони, континентальний шельф і транспортне право»). Міжнародні правові норми розглядають також доктор юридичних наук Ельвіра Пушкарьова з Москви («Арктика у міжнародному праві. Конвенція з міжнародного морського права та секторна теорія»), колишній член комісії ООН з обмеження континентального шельфу Карл Гінц («Хто володіє центральною Арктикою?»), політолог з Амстердама Тійс Дийзинґс («Маршрут північного моря. Навіґаційні правила Росії та міжнародне право»).

У другому розділі, «Економіка та довкілля», геолог із Гановера Гільмар Ремпель («Сировина Арктики. Потенціял і депозити») аналізує значущість Арктики як промислового реґіону. Гадане танення криги сприяє розвідці та добуванню нафти, газу тощо, і це потребує великих інвестицій і технічної бази. Професор Університету Тромсо (Осло) Індра Оверлянд («Співпраця замість конфронтації. Штокман, Ямал та енергетична політика Росії»), констатуючи, що більшість покладів сировини розташована на територіях Арктики, котрі належать Росії, описує змагання міжнародних нафтових компаній за участь у найпривабливіших видобувних проєктах.

Перспективи видобутку сировини в Арктиці розглядає професор Університету Нового Південного Велса (Сідней) Стефан Фортеск’ю («Руди та олігархи. Гірнича промисловість та північний захід Росії»).

Доктор аґрарних наук із Берліна Бетина Рудольф розглядає особливості риболовлі в Арктиці. Нині Арктика не відіграє поважної ролі як постачальник риби, а прогнозувати, чи збільшить обсяги вилову риби потепління, поки що важко.

Транспортні витрати на альтернативному морському шляху з Европи до Азії, економічну доцільність короткого морського маршруту порівняно з довшим через Суецький канал підраховують норвежці Карл Маґнус Еґер та Арнфін Йорґенсен («Короткий шлях, великий ризик. Північний морський шлях: Евроазійський коридор»). Зменшення відстані не завжди є пріоритетним, зіставляти заощадження палива та часу з додатковими витратами на криголами треба в кожному випадку окремо.

Проблемам забруднення довкілля та спробам їх розв’язати присвячено статті «Брудна Арктика Росії. Забруднення навколишнього середовища та перші ознаки екологічного мислення» очільниці московського Інституту екополітики Єлєни Нікітіной та «У пошуках ключів. Екологічний слід ЕС в Арктиці» працівниці берлінського Екологічного інституту Сандри Кавальєрі (з групою співавторів). Крихка екосистема Арктики загрожена через потрапляння в природне середовище нафти, газу та продуктів їх переробки.

У розділі «Конфлікт і співпраця» зібрано матеріяли про пов’язані з Арктикою політичні стосунки. Велика частина її території географічно належить Росії. Росія намагається збільшити їх площу, просуваючи кордон далі в море. Не залишилося без міжнародної уваги встановлення російського прапора на морському дні географічного Північного полюса: цей факт розглядають науковці з Німеччини Криштоф Гумрих і Кляус Дитер Вольф («Війна в Арктиці? Сценарій конфлікту під наглядом»).

Норвезький науковець Кристіан Етлянд у статті «Чи все спокійно на північному фронті?» стверджує, що хоча Російська Федерація, на відміну від СССР, уже не розглядає Арктику як зону військового призначення і причин для конфліктних ситуацій дедалі меншає, все-таки сприйняття її відбувається під кутом зору не лише економічної значущости, а й політичної безпеки. Конкретний випадок залагодження напружености в реґіоні розглянуто в статті «Компроміс та рутина. Розв’язання російсько-норвезького конфлікту в Баренцовому морі» професора університету Тромсо (Норвегія) Ґейра Генелянда.

Кляус Ґества у статті «Поляризація совєтської історії. Антарктида в Холодній війні» наводить приклад Антарктики як території без жодних політичних конфліктів. Такого статусу варто прагнути й щодо Арктики. Науковець із Мельбурна Майкл Гамел-Ґрин («Вільна від ядерної зброї зона в Арктиці. Моделі та перспективи») пише про існування плану проголосити демілітаризовану, вільну від ядерної зброї зону в Арктиці. Автор упевнений, що коли без’ядерні країни покажуть приклад, США та Росія приєднаються до угоди.

Останній розділ збірника – «Суспільство та громадськість» – присвячено демографічному становищу півночі Росії. Журналіст Васілій Ґолованов («Земля богів») розглядає проблему екологічного впливу на життя ненців. Забруднення території ядерними відходами та сміттям змушує говорити, що на російській Півночі «кінець світу» вже почався.

Останнім часом Росія щораз більше сприймає себе як «північна нація», пише професор культури Університету св. Ґалена Ульрих Шмідт («Еврозійці чи скандослави? Роль Півночі в російському культурному самосприйнятті»). Північ Росії уявляється як місце джерел її національної культури та форми управління.

Статті «Квиток в обидва кінці, “Земля” та повернення. Рух населення на Крайній Півночі Росії» Фльоріана Стамлєра та Єлєни Хліновської та «Велике переселення. Демографічний курс на північній периферії Росії» Тимоті Геленяка, Тобіаса Гольцленера і знов-таки Хліновської описують демографічну кризу в сучасній північній Росії. Ліквідація нерентабельних поселень на Півночі призвела до виїзду більшости населення реґіону, що погіршило його соціяльно-економічне становище. Проте дехто відмовляється їхати, ба навіть повертається після переселення й далі мешкає у новітніх містах-привидах.

Статті «Узгодженість і виборювання своїх прав. Корінні народи Далекої Півночі Росії» данського етнолога Джонса Рора та «Корінні народи. Історичні витоки політики меншин Росії» соціяльного антрополога Анни Стамлер-Ґросман присвячені питанню захисту прав місцевих жителів Арктичної частини Росії. Держава розрізняє 40 народів Далекої Півночі як корінні та надає їм спеціяльний захист.

Наприкінці подано огляд найновішої літератури, присвяченої розглянутій темі, – його підготував німецький дослідник Криштоф Гумрих.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Ростислав Загорулько ・ Березень 2017
Число присвячено проблемі тероризму. Його причини, витоки та прояви розглянуто у вступній...

Розділи рецензій