Філіп Гасерт, Януш Бугайскі, Адам Валашек.... Osteuropa. 2011, № 1

Жовтень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
117 переглядів

У черговому випуску берлінського часопису «Osteuropa», який називається «Нерухома зірка Америки. Ідеал та ілюзія Центральної Европи», досліджено досвід узаємовпливів европейської та американської цивілізацій: чим учора-сьогодні-завтра є США для Европи, а Европа – для США. Вони – два боки однієї медалі, вважає керівник відділу культури Чеського телебачення Петр Фішер («Парадоксальний вигляд нового. Америка як реальна віртуальність»). США стоять на варті індивідуального досвіду, плекаючи нові можливості, натомість Европа прагне колективізму та збереження власної історії. Професор історії европейського трансатлантичного культурного простору Університету Авґсбурґа Філіп Гасерт розглядає міт про «кінець американського століття» («Історії кінця. Ретроспектива та перспективи американського століття»). Короткотермінові цілі, наголошує дослідник, незрідка не збігаються з довготерміновою політикою, яка у США була і лишається заснованою на ліберальних цінностях, що їх окреслили президенти Вудро Вілсон і Франклін Рузвелт. Проте Януш Бугайскі, керівник катедри Лаврентиса Лаврентіадиса і директор проєктів «Нова европейська демократія» в Центрі стратегічних та міжнародних досліджень (Вашингтон), доволі критично ставиться до політики президента Барака Обами («Атлантицизм без орієнтації. Сполучені Штати, Обама та Европа»). На його думку, значення Европи в зовнішній політиці США йде на спад. Утворена в часи конфлікту зі Сходом НАТО стає надто крихкою структурою, поволі втрачаючи об’єднавчу мету.

Блок статтей «Америка – місце притулку» розпочинає Адам Валашек, доктор історичних наук Яґелонського університету (Краків). Його допис «“Ельдорадо” і реальність. Еміґрація з Польщі до Сполучених Штатів до 1914 року» містить разючі статистичні дані: у 1860–1914 роках із Польщі виїхали 10 мільйонів іміґрантів, із них близько 3,6 мільйонів – назавжди. Вони мріяли про соціяльні переваги та краще життя, але дійсність виявилася інакшою. Американці не сприймали еміґрантів як «своїх». У відповідь поляки створили власний життєвий простір у межах етнічної спільноти Полонія. Вплив Полонії, а відтак Конґресу американських поляків на американську зовнішню політику аналізує професор політології Університету Вісконсин-Мілуокі Доналд П’єнкош («Патріоти і президенти. Польська діяспора в Америці та зовнішня політика США від 1917 року»). Обидві організації лобіювали утворення незалежної вільної Польщі. Стосунки Полонії з американським урядом напружилися у 1945 році через ялтинську «зраду». Проте надалі обидві сторони плідно «використовували» одна одну. «Третьою партією» називає Полонію Анна Яроцинська-Кірчман, професорка історії Університету Східного Конектикуту і співредактор часопису «Polish American Studies» («Зміна ідентичности. Американська Полонія та її місія»). Протягом Другої світової та під час Холодної війни польська діяспора мала подвійну місію: створення незалежної Польщі та збереження культурного й мовного спадку. Сьогодні етнічний складник Полонії доволі символічний, проте її політичний потенціял вдалося зберегти. Проблеми еміґрантів із Чехословаччини були цілком подібними, доводить професор славістики Університету Пенсильванії Петер Штайнер («Погляди еміґранта. Від “американської мрії” до “американського досвіду”»).

Розділ «Америка – омріяна країна» відкривають міркування Томаса Венцлови – литовського поета та професора слов’янських мов і літератур Єйлського університету. «Литва на хибній націоналістичній стежці» – застерігає колишній дисидент, уважаючи, що в Литві на державному рівні проповідують нетолерантність до меншин та зміцнюють позиції ксенофобії. Професор історії Університету Вісконсин-Медисон (США) Мілан Гаунер стверджує, що Чехословаччина від самого заснування орієнтувалася на американські принципи демократії («Ідеал та ідеалізація. Чехи та США»). Сполучені Штати відігравали важливу роль у поворотних 1918, 1945 та 1989 роках, але намагання Вацлава Гавела відродити цю традицію в ім’я «нової Европи» зазнали поразки. Роль США в европейській політиці останніх десятиліть прослідковує історик і публіцист Йозеф Скала («Европа та Америка. Аутсайдерство у неоліберальному мейнстримі чи простування власним шляхом?»). США наполягає на неоліберальній моделі Східної Европи, хоча в самій Америці очевидна її недієздатність. Европа опинилася на перехресті: заглиблюватися у хижацький капіталізм чи працювати над збереженням власних соціяльно-орієнтованих основ. Директор Інституту культурології Вроцлавського університету Штефан Беднарек та його молодший колеґа, докторант Центру Вілі Брандта Міхал Матлак констатують особливу «закоханість» поляків у США («Більше ніж платонічне кохання. Сполучені Штати Америки очима Польщі»). Поляки схильні ідеалізувати Сполучені Штати й не бачити неґативних рис. Проте прагматичний аналіз доводить, що романтичне ставлення має почасти й матеріяльне підґрунтя. Професор Будапештського університету імені Лоранда Етвеша Тибор Франк досліджує угорський дискурс в американських підручниках з історії XX століття («Кому належить історія? Зміни в історичному образі Америки»). Він простежує, як змінюється ставлення Сполучених Штатів до угорського повстання 1956 року, принагідно відзначаючи, що обстоювання мультикультуралізму та політичної коректности ведуть до антиісторичного викривлення американської історії.

Статті розділу «Америка – об’ємний резонатор» зосереджені на проблемах мистецького відображення політичних реалій. Для пересічного американця Европа видається континентом, переобтяженим відчуттям власної вагомости, тоді як американці, на думку пересічного европейця, прості та імпульсивні, пише празький соціолог, аналітик Чеського комерційного банку, доцент Карлового університету Томаш Седлачек («Маленька різниця. Образи американської та европейської культур»). Музиколог, професор Гайдельберзького університету Доротея Редепенінґ перераховує твори европейських класиків, написані в американському екзилі («Подвійна Америка. Мартину, Енеску та Барток у США»), відзначаючи, що Богуслав Мартіну лише в США почав писати симфонії, Джордже Енеску – пристосовуватися до смаків пересічного слухача, а Бела Барток створив шедевральний Концерт для оркестру, художньо осмисливши у ньому досвід вигнання з батьківщини. Доробок найвидатнішого польського еміґранта Чеслава Мілоша досліджує професор російської культури та суспільства Університету Санкт-Галена Ульрих Шмід («Жалюгідна велика республіка. Подвійний образ Америки у Чеслава Мілоша»). На образі США в чеській літературі зосередився англіст і американіст Університету Оломак Ярослав Пепрнік («“Мейфлавер” і сміття на Місяці. Америка в чеській літературі»). Науковий працівник Центру історії та культури Східної Европи (Ляйпциґ) Маріна Дмітрієва аналізує американські впливи на европейську архітектуру («Надолужити та обігнати. Американізм в архітектурі “соціялістичного блоку”»). Сталінські багатоповерхівки – не лише у Москві, а й у Польщі та Румунії – демонстрували політичне й естетичне захоплення Америкою. Толерантне ставлення «бідних» до «багатих» у Польщі журналіст «Gazety Wyborczej» Войцех Орлінський також пов’язує з американськими впливами («Komplet Karington. Як американська культура вчила нас не бути однаковими (і пишатися цим)»). Історик та музиколог із Бремена Рюдиґер Ритер розповідає про опозицію совєтського офіціозу та американського джазу у комуністичній Польщі («Допомога у психологічному порятунку. Американська музика у післявоєнній Польщі). Інше джерело позитивного іміджу Америки в Польщі – базово закладений у споживацькій культурі індивідуалізм, якого особливо прагнуть постсоціялістичні суспільства, підкреслює докторантка Школи північноамериканських досліджень Вільного університету Берліна Марія Словінська («Споживацьке божевілля та залежність від задоволення. Американська поп-культура у Польщі»).

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій