Дейвід Фенінґ, Яша Нємцов, Вольфґанґ Менде.... Osteuropa. 2010, № 7

Квітень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
138 переглядів

Die Macht der Musik. Mieczysław Weinberg: Eine Chronik in Tönen

Композиторові Мойсеєві Вайнберґу у першому томі радянського видання «Музыкальная энциклопедия» (Москва, 1973) присвячено трохи менше як колонку: коротка біографія, перелік творів (більший за біографію) й лише одна позиція в списку літератури про композитора. Характеристика творчости цілком апологетична: «один із великих радянських симфоністів», «яскрава образна конкретність, вишуканість і витонченість, свіжість гармонійного письма», «драматичне, подеколи трагедійне сприйняття світу не пригнічує у Вайнберґових творах, воно вітісняється відчуттям радісної сили життя та поезією любові». На тому ж клаптику згадано про «художника, який особисто звідав жахіття фашизму», про Освєнцим та єврейський фольклор. На обкладинці липневого числа часопису «Osteuropa» інше ім’я – Мечислав, яке в авторитетних джерелах фігурує нарівні з ім’ям Мойсей. Першим називали композитора в дитинстві у Варшаві, друге він отримав у 1939 році, прибувши до Радянського Союзу.

Мечислава-Мойсея Вайнберґа не можна назвати цілком забутою сторінкою в історії музики XX століття. Близький товариш Шостаковіча, автор музики до мультфільму «Вінні-Пух» і драми «Летять журавлі», він був визнаним і відомим «у вузькому колі». Без ореолу «класика» та місця у хрестоматіях. Очевидно, що формування журналістського та музикознавчого фан-клубу Вайнберґа – це справа останнього десятиліття, і своєрідний підсумок цьому процесові підбиває число «Сила музики. Мечислав Вайнберґ: хроніка у звуках».

Тривалий час Вайнберґа вважали сліпим наслідувачем Шостаковіча, автором несамостійним, позбавленим індивідуального стилю (до цього добряче доклався Соломон Волков). Дейвід Фенінґ, автор монографії про композитора, заперечує: прискіпливе вивчення Вайнберґової музики доводить, що він був не лише одним із найпродуктивніших композиторів XX століття, а й одним із найталановитіших. Яша Нємцов робить наступний крок, намагаючися з’ясувати причини «несприйняття» Вайнберґа («Особливий, єврейський, невпізнаний»). Дослідник доводить, що історія музики – ірраціональна річ, у ній не все вартісне лишається і не все негідне забувається, і про це варто пам’ятати. Щодо цього конкретного випадку, то йдеться про несумісність культури польсько-єврейської, на якій був вихований композитор, та радянської. Власну інтонацію йому вдалося знайти й у змалюванні Великої Вітчизняної війни – уникання гучних тріюмфальних жестів і зосередження на стражданні й сумі, пише Вольфґанґ Менде («Колообіг міту»). Тут Вайнберґ крокував у ногу з радянською політикою щодо історії: протягом війни писав патріотичні твори, у 1960-х звернувся до теми Голокосту, а за Брєжнєва приєднався до масового ритуалу прославляння перемоги.

Побутувала думка, що саме композиторів криваві репресії не торкнулися. Штефан Вайс у статті «Що знав Захід?» вирішив дослідити тему музично-орієнтованих репресій після Другої вітової, уникаючи кліше Холодної війни. Історія дружби Шостаковіча й Вайнберґа зацікавила Райнгарда Флєндера, адже справжня духовна близькість митців настільки високого ранґу протягом 32 років – це рідкість. Їх єднала протилежність темпераментів, товариська звичка «давати-брати», творче засвоєння «спільних стилістичних засобів» – унікальний випадок в історії музики XX століття.

Віднайти рівновагу поміж ідеологічними вимогами та специфікою жанрової традиції Вайнберґові вдалося у власних 17 струнних квартетах, вважає Фридрих Ґайґер («Ідеологія і автономія »). Написання такого типу творів для радянських композиторів було небезпечною справою, адже «об’єктивно» відкидало їх у бік «суб’єктивізму» та «формалізму».

До традиційної пари «Шостаковіч–Вайнберґ» Інесса Двужильная долучає третього фігуранта – Сєрґея Прокофьєва («Фрейлехс – святковий і трагічний»). Аналізуючи три камерні твори 1940-х років цих авторів, у яких використано інтонації єврейського танцю фрейлехс, вона, зокрема, пише: у Фортепіянному тріо Вайнберґа танцювальна тема у верхньому реґістрі скрипки звучить подібно до пронизливого зойку, як нагадування про загиблого у концтаборі батька композитора, скрипаля варшавського Єврейського театру. У центрі допису Ферени Моґль інший жанр – «Музика в кінематографі: композиції Мечислава Вайнберґа для фільмів». Між 1949 та 1989 роками композитор створив музику до понад 70 кінофільмів, телефільмів та анімаційних фільмів. Ніколи не виштовхуючи музику на передній план, він майстерно, ощадливими засобами висвітлював деталі сюжету, який інтерпретував за допомогою звуку.

Чому Мечислава Вайнберґа не знають у Польщі? Це нериторичне питання захопило Дороту Шварцман, яка не знаходить для фігури Вайнберґа точного, вузького означення. Польський єврей, громадянин СРСР, представник російської симфонічної традиції, трохи старомодний і не дуже популярний – усі ці «штампи» перешкоджають сприйняттю Вайнберґа в Польщі.

Найнесподіваніша публікація числа – інтерв’ю із Зофією Посмиш. На основі її автобіографічного роману «Пасажирка» (1962) Вайнберґ створив однойменну оперу. Міхал Бристиґер уже безпосередньо анонсує світову прем’єру твору, що відбулася 17 липня в австрійському Брегенці («Згадуючи Авшвіц»). На його думку, майбутня вистава – це справжня естетична авантюра, метафора розриву Авшвіца з цивілізацією, позачасовий символ «виробничих» масових убивств.

У цьому ж контексті міркує Антоніна Клокова («“Мій моральний обов’язок”: Мечислав Вайнберґ і Голокост»). Вона припускає, що у сучасному мистецтві (насамперед США й Ізраїлю) твори на тему Голокосту витворили цілком окремий жанр. Вони обвинувачують, застерігають засобом переважно додекафонної техніки, атональности та експресивного ритму. Радянські композитори, досліджуючи світову травму, використовували інший засіб – єврейський фольклор.

Завершує число огляд літератури від Матіаса Штадельмана «Музика і влада: Написано в колишньому Радянському Союзі», де йдеться насамперед про співіснування композиторів та радянської системи, про способи уникання митцями тиску держави.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Розділи рецензій