Святлана Алєксієвіч, Інґо Петц, Марк Брюґеман.... Osteuropa. 2010, № 12

Серпень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
161 переглядів

Тематичне число «Білоруський випадок. Насильство, сила та безсилля» відкриває стенограма влаштованого часописом «Osteuropa» міжнародного круглого столу за участю Йорґа Форбриґа, Райнера Лінднера (обидва з Берліна), Дейвіда Марплза (Канада), Аркадія Мошеза (Гельсинкі) та Астрид Заам (Мінськ). Предмет обговорення – шахрайство, насильство супроти демонстрантів, арешти та репресії, якими супроводжувалися вибори 2010 року. Співбесідники не мають жодних ілюзій щодо Лукашенкового режиму. Політика діялогу з Мінськом зазнала краху, політика ізоляції не приносить бажаних результатів. Експерти намагаються викрити внутрішні причини ситуації в країні, оцінити силу та безсилля президентської влади, визначити роль Росії в останніх подіях та дослідити потенційну реакцію ЕС й можливі сценарії розвитку для Білорусі.

У відкритому листі до Аляксандра Лукашенка («Ніхто не хоче далі жити так, як раніше») білоруська письменниця Святлана Алєксієвіч викриває картину жахливої реальности: КДБ арештовує кандидатів у президенти й провадить нічні обшуки в опозиціонерів, професори зводять наклепи на студентів, а студенти – на професорів, а все разом веде до розколу суспільства. За всім цим беззаконням Штефані Шифер («Лише лузери. Лукашенко, народ та вибори») все-таки бачить позитивні зрушення, адже брутальність влади свідчить про її слабкість, а заразом сприяє формуванню в Білорусі громадянського суспільства.

Берлінський вільний журналіст Інґо Петц міркує на тему «Творчість і самоствердження. Культурна сцена в Білорусі після “кривавої неділі”». Один із найсильніших імпульсів для формування демократичних цінностей іде від альтернативного мистецького середовища. Воно є нині джерелом справді-таки підривної діяльности в країні: звісно, мистці не зобов’язані трактувати власну творчість як політичний маніфест, але ситуація в країні сприяє процесам політизації мистецьких рухів. Інша сфера, на яку впливає політична нестабільність, – міжнародна торгівля. Німецькі промисловці замислюються, як далі поводитися з Білоруссю (Райнер Лінднер, «Економіка потребує впевнености в законі»). Модернізація економіки в країні залежить від зарубіжних інвестицій, головна умова яких – політика співпраці.

Основний масив уміщених у числі текстів написали журналісти, які спостерігають, фіксують, аналізують і намагаються спрогнозувати білоруську ситуацію. Саме реакція преси, її позиція та маневрування у центрі уваги берлінської журналістки Ґеми Перцґен («Імідж авторитарних режимів. PR-аґенції, журналістика та білоруський випадок»). Будь-який автократичний режим прагне здобути міжнародну симпатію, такі вже «правила гри». Західні консультанти допомагають штучному формуванню «іміджу» переважно проплаченими матеріялами у пресі. В нинішні часи, коли фінансувати журналістські відрядження спроможні не так багато газет, цей механізм працює без збоїв. Перцґен наводить приклад, як у листопаді 2010 року в переддень виборів одна з берлінських PR-аґенцій нав’язувала німецьким журналістам думку про майбутню «лібералізацію країни».

Марк Брюґеман розглядає мовну ситуацію у Білорусі, вважаючи її політично вибуховою. Адже визначення часу, відколи білоруська мова стала самостійною, автоматично призводить до визначення часу, відколи Білорусь можна розглядати як самостійну, відокремлену від Росії державу. Нині у мовних дебатах домінують дві тези: про могутність Лукашенкової мовної політики та про те, що змагання двох різновидів білоруської мови – це лише проблема тої або тої ортографії. Втім, самий факт таких дискусій позитивно впливає на національне та політичне самоусвідомлення білорусів.

Свій ракурс для аналізу білоруської історії знайшли лектор програми DAAD київського Національного педагогічного університету ім. Драгоманова Кристіан Ґанцер і доцент історичного факультету Брестського університету ім. Пушкіна Алєна Пашковіч («“Героїзм, трагедія, кураж”. Музей оборони Брестської фортеці»), розглянувши особливості культивування міту, який посідає одне з центральних місць у канонічній її версії.

Прикінцевий блок матеріялів виходить за рамки білоруської теми, торкаючися спільних для багатьох східноевропейських країн проблем. У поле зору Андреа Деспота й Екарта Штратеншульте («Нова европейська “Дунайська хвиля”») потрапив новітній проєкт, що окреслює чергову форму европейського управління: проголошену Европейською Комісією у грудні 2010 року стратегію розвитку Дунайського реґіону. Її мета – покращити умови життя, праці та збереження довкілля у 14 країнах. Проте автори ставлять під сумнів саму можливість цього макрореґіону як цілісної території, до якої можна застосувати загальну стратегію. Інша проблема – непрописаний у документі зв’язок з іншими стратегіями східного партнерства на Чорному морі. Гамбурзький історик Таня Пентер згадує про перший публічний процес над воєнними злочинцями у Другій світовій війні («Вердикт народу. Суд над воєнними злочинцями в Краснодарі 1943 року»), коли перед судом повстали звинувачені у співпраці з німецькими окупантами та державній зраді совєтські громадяни.

Російська література у німецьких перекладах – традиційна тема чергового огляду Карлгайнца Каспера («Автентичність і модерність»), цього разу невипадково переміщена з останніх сторінок часопису. 40 назв – саме стільки томів російської літератури у 2010 році було вперше або заново перекладено. Більшість публікацій оприлюднили видавництва «Heyne», «Berlin Verlag», «Aufbau» та «Galiani». «Hanser» та «Manesse» представили свіжі переклади класичних творів Льва Толстого, а також новітні видання творів Данііла Хармса, Івана Буніна, Васілія Ґроссмана та Варлама Шаламова.

Голова кельнського Форуму Льва Копєлєва журналіст Фриц Пляйтґен обґрунтовує присудження Премії імені Льва Копєлєва московському виданню «Новая газета» («Приклад дієвости та сили характеру»). Поряд із нагадуванням президента Німецького Бундестаґу Норберта Лямерта про те, що не існує «недоторканної правди» і що демократія є можливістю мати власну думку з будь-якого приводу («Правда та демократія. Невід’ємні: свобода слова та свобода преси») вміщено вдячне слово шеф-редактора «Новой газеты» Дмітрія Муратова.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій