Штефан Требст, Мартина Балева, Уте Раслоф.... Osteuropа. 2009, №12. Gemeinsam Einsam. Die Slawische Idee nach dem Panslawismus

Жовтень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
94 переглядів

Подаючи чималу за обсягом добірку статтей про становлення й особливості функціонування слов’янської ідеї під загальним заголовком «Колективна самотність: слов’янська ідея після панславізму», упорядники присвятили її пам’яті німецького історика, професора Ганса Лемберґа (1933–2009), одну з останніх праць якого – «Гей, слов’яни! Слов’янська ідея у чехів і словаків» – уміщено в цьому числі. Статті згруповано у три розділи: загальний виклад, відображення слов’янської ідеї в живописі й літературі та спроба спрогнозувати, якою буде доля слов’янства у XXI столітті.

Штефан Требст вбачає у більшості «слов’янських проєктів» інструмент політичної мобілізації, тому для майбутнього ЕС ідея слов’янської єдности і надалі відіграватиме істотну роль («Слов’янство: зразок ідентичности, структура аналізу, міт»). А починалося все з Делякруа, вважає Мартина Балева («Мучеництво нації: слов’янські Балкани в живописі XIX століття»). Саме він героїзував національно-визвольні змагання греків, після чого зображення антиосманської боротьби стало для романтиків традиційним сюжетом, що своєю чергою сприяло національній розбудові в інших частинах Европи. Уте Раслоф («Угорці слов’яни, ґоралі, словаки: Яношик як мітичний фольклорний герой») досліджує персональний міт Юрая Яношика. Історичного Яношика, який у XVIII столітті брав участь у повстанні проти угорської шляхти, стратили як грабіжника, 1848 року проголосили словацьким національним героєм, а сьогодні він став добре конвертованою іконою поп-культури.

Використання слов’янської ідеї у радянській пропаґандистській машині задля збереження впливу на західний світ після Другої світової війни – лейтмотив цілої добірки статтей. Маркус Кржоска («Історична місія та прагматизм: слов’янська ідея в Польщі в XIX та XX століттях») уважає, що в добу романтизму Польща мала би відігравати провідну роль у вимріяній Слов’янській Федерації, але цьому на заваді стояв антагонізм із Росією, який відступив лише під час Другої світової через загострення німецько-слов’янського протистояння. Три варіянти слов’янської ідеї описує Ян Берендс («“Радянська Русь” та її брати: слов’янська ідея в Росії впродовж XX століття»): неославізм у пізній Російській імперії, панслов’янська риторика доби сталінізму та уламок пострадянських досліджень російської ідентичности. Всі три живляться невмирущими мітами XIX століття. Три форми ставлення до панславізму в СРСР розрізняє Ґеорґ фон Равх («Тактична зброя: радянський панславізм»): до 1941 року – це байдужість, після – форма активованого міту, в повоєнний час – нівелювання національної унікальности інших народів, своєрідний «радянський казанок». Така хронологія дещо суперечить позиції Владіміра Клауде Фіжера («Комунізм та слов’янська ідея (1920–1946): від комуністичної балканської федерації до Всеслов’янського комітету»), який уважає, що зближення комуністичної та панслов’янської ідей почалося у 1930-х та мало леґітимізувати інтереси СРСР у зовнішній політиці. Тоді як крапкою в ері слов’янської співпраці можна вважати сварки між Радянським Союзом та Юґославією, вважає Сильвестр Фертач («Братам і сестрам: Всеслов’янський комітет у Москві 1941–1947 років»). У Болгарії діяльність Слов’янського комітету, який посприяв консолідації комуністичних правителів і згодом надихав болгарську діяспору до повернення на батьківщину, зійшла нанівець уже у 1969 році, пише Рум’яна Мітева-Міхалкова («Піднесення та занепад слов’янськоїідеї: Слов’янській комітет у Болгарії у 1944–1991 роках»). Про територіяльні парадокси національного руху вендів пише Людвіґ Еле («Між братами: Венди та слов’янська солідарність у XX столітті»).

Сім статтей розділу «Живопис і література» стосуються антагонізму слов’янської та західноевропейської культурних моделей (Марія Бобровніка), «рабської природи» слов’ян (Моніка Рудач-Гродска), «Слов’янського епосу» Альфонса Мухи (Агнєшка Гасер), хорватського ракурсу панславізму в спадщині Юрія Кріжаніча та Мірослава Крлежа (Анна Корнелія Кеневег), балканської єдности (Татьяна Петцер), історії слов’янських студій (два погляди Норберта Франца та Кристіана Любке).

Розділ «Слов’янська ідея у XXI столітті» відкриває стаття Франка Гадлера «Гей, давній словаче! “Розумний державний історицизм” замість слов’янського заклику», де наведено один із показових прикладів кон’юнктурного трактування історії, коли Братислава через п’ятнадцять років після розпаду Чехословаччини оголосила Моравію IX століття країною «давніх словаків». Українська ситуація потрапила під пильний погляд Вільфрида Їльґе («Фраґменти єдности: ідея східнослов’янської спільноти в Україні»), який у закликах до слов’янської єдности вбачає лише одну мету: мобілізацію виборців у східних і південних областях держави.

Сучасну Білорусь у Лукашенковій версії Єлена Темпер змальовує як Antemurale Slavicum, бастіон слов’янства («“Чистий слов’янський народ”: формування ідентичности по-білоруськи»), тоді як Тильман Берґер («Потьомкін в інтернеті: Словіо та псевдо-панслов’яни»), аналізуючи функції штучної мови Словіо, зазначає, що одна з її цілей – компенсувати слов’янським державам брак ідеологічної послідовности та реальної політичної ваги.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій