Бернард Баєрляйн, Сєрґей Случ, Марек Корнат, Зузана Шатенберґ , Вернер Бенеке, Юрґен Зарускі, Майкл Дейвід-Фокс, Міхаіл Риклін, Марек Корнат, Рафал Внук, Ґжеґож Грицюк, Давід Феест, Маріана Гавсляйтнер, Віорика Оляру-Цеміртан, Клавдія Вебер, Марек Корнат, Марцін Мьодек, Татьяна Тімофєєва, Стефан Требст. Osteuropa, 2009, № 7-8

Вересень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
699 переглядів

Присвятивши черговий випуск часопису події, сімдесяту річницю якої відзначала вся Европа, – пактові Рибентропа–Молотова, і воліючи, як і вся Европа, говорити не про самі тільки проминулі події, а й пам’ять про них і їхнє місце в европейському сьогоденні, редактори розподілили публікації по трьох розділах: передісторія пакту та війни; окупаційна політика Німеччини та СРСР у 1939–1941 роках; формування пам’яті та конфлікти пам’ятей про ці події.

Перший розділ присвячено переважно дипломатії та зовнішній політиці СРСР і Німеччини напередодні підписання пакту. Вони, зокрема, показують ілюзорність ідеологічного фасаду, з-за якого визирали неприховані владні амбіції (Бернард Баєрляйн). Німецькі, польські та російські автори (як-от Сєрґей Случ і Марек Корнат) намагаються заглибитись у непрості реалії дипломатичних маневрів основних европейських гравців. Статті прикметні мінімумом моралізаторства. Дослідники радше намагаються зрозуміти наміри сторін і тактики поведінки в обстоюванні власних інтересів. Одну розвідку – Зузани Шатенберґ – узагалі виконано у площині культурної історії й присвячено (на прикладі переговорів 1939 року і підписання пакту) дипломатичній культурі в СРСР та нацистській Німеччині. Вернер Бенеке та Юрґен Зарускі досліджують дипломатичний і внутрішньополітичний (у Німеччині) «шлях» до пакту, обговорюють «визрівання» ідеї зближення двох держав. Майкл Дейвід-Фокс демонструє коріння майбутньої позірно раптової згоди начебто протилежних режимів, описуючи жваву, хоч і приховану співпрацю радянських і німецьких інтелектуальних кіл у 1920-х – на початку 1930-х років. Вирізняється біографічна розвідка Міхаіла Рикліна про творчість Вальтера Беньяміна на тлі розгортання радянсько-німецької співпраці й водночас про пакт на тлі творчости філософа. Особливу увагу закономірно приділено Польщі, головній жертві пакту Рибентропа–Молотова, зокрема її зовнішній політиці до осені 1939 року (Марек Корнат).

Другий підрозділ висвітлює етнополітичні, культурні та соціяльні аспекти окупації Радянським Союзом і Німеччиною східноевропейських країн. Польський історик Рафал Внук описує «четвертий поділ Польщі» двома імперіями. Автор детально аналізує зміни у житті польського суспільства після утвердження окупаційних влад на її теренах. Інший польський дослідник Ґжеґож Грицюк свою статтю «Ілюзія свободи» присвятив механізмам інкорпорації до СРСР Західної України та Білорусі. Спеціяльна стаття розглядає процеси етнічного розвитку та національної консолідації у балтійських країнах (Давід Феест). Автор залучає до своєї роботи як історію національних рухів у Прибалтиці у XIX столітті, так і період німецької окупації 1941–1944 років. Тема окупації радянськими військами Бесарабії та Північної Буковини зазвичай привертає уваги менше, ніж польська та прибалтійська теми, і це робить особливо помітними статті Маріани Гавсляйтнер і Віорики Оляру-Цеміртан про совєтизацію та репресії й депортації у 1940–1941 роках.

Третій розділ містить аналітичні розвідки про колективну пам’ять та історичну політику. Найбільше статтей присвячено польській тематиці: Клавдія Вебер, аналізуючи ставлення до Катинської трагедії на Заході, відзначає недостатню увагу й навіть «мовчання»; вже згадуваний Марек Корнат порівнює пам’ять про пакт Рибентропа–Молотова у ПНР і нинішній Польщі; Марцін Мьодек проводить недвозначні паралелі між поділом Східної Европи між Гітлером і Сталіним та сучасними газовими угодами Росії та Німеччини, укладеними без згоди і навіть на шкоду тим-таки східноевропейським країнам. Неординарною є велика стаття російської авторки Татьяни Тімофєєвої. Дослідниця коментує сучасну російську політику пам’яті, відзначає суперечливе становище Росії, що прийняла спадщину СРСР і тепер відновлює його позитивний образ. Тімофєєва підкреслює невіддільність героїчного образу Великої Вітчизняної війни у творенні новітньої російської ідентичности, окремо зосереджується на новоствореній Комісії для запобігання фальшуванням історії при президенті Росії. На тлі настроїв більшости російських істориків позиція Тімофєєвої виглядає досить критичною. Стефан Требст аналізує різні моделі пам’яті про 1939 рік у Західній та Центральній Европі. Він указує, серед іншого, на різну вагу для цих частин Европи спадку Першої та Другої світових воєн, досвіду окупації та Голокосту, і врешті повоєнного «залізного» поділу між демократіями та соцтабором.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Сергій Гірік ・ Листопад 2016
Черговий том «Запісаў» є найбільшим за обсягом випуском альманаху в його історії, що сягає майже...
Богдан Завітій ・ Вересень 2016
В історії Білорусі «довге XIX століття» збігається з часовими рамками, що їх визначив британський...

Розділи рецензій