Томас Бремер, Дженіфер Васмут, Детлєф Поляк.... Osteuropa. 2009, № 6. Glaubenssache. Kirche und Politik im Osten Europas

Червень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
174 переглядів

Релігійна проблематика не втрачає актуальности на східноевропейських теренах, про що свідчить навіть обсяг (понад 300 сторінок) цього числа «Osteuropa», тема якого – «Символ віри: церква і політика у Східній Европі». Статті розбито на три блоки за географічним принципом: після загального розділу окремо подано публікації про країни західного та східного слов’янського реґіонів. Томас Бремер та Дженіфер Васмут («Бог і світ: церква та релігія у Східній Европі») відзначають роль церкви у творенні національної та державної ідентичностей на посткомуністичному просторі. Проте нині у багатьох країнах реґіону захоплення релігією поменшало, помітно зворотні процеси секуляризації, стверджує Детлєф Поляк («Ренесанс релігії? Результати соціяльних досліджень»). До розмови про надскладні форми взаємодії держави та церкви впритул наближається Еверт ван дер Цвеерде («Постійність асиметрії: церква і держава, держава і церква»). Дослідник пропонує згадати про базові принципи політичної теології східної церкви – Caesaropapism та Symphonia, відзначаючи, що обидва вони враховують суспільство як третій, поряд із державою та церквою, незалежний складник. Альфонс Брюнінґ аналізує позицію православної церкви щодо прав людини й доходить доволі оптимістичних висновків, тоді як Василіос Макридес, розглядаючи ситуацію в Греції, Болгарії, Румунії та на Кіпрі, констатує різнобічність векторів політики (західний) та церкви (східний).

Розділ «Західнослов’янські держави» Петр Фіала розпочинає з антирелігійного мотиву – секуляризації, яка, на його думку, нині охопила Европу («Лабораторія секуляризації: церква та релігія в Чехії»). На прикладі цієї країни він пояснює, що причини цього процесу варто шукати значно глибше від комуністичного тиску, а саме у чеському визвольному русі, який формував національну ідентичність через свідоме відмежування від римо-католицької церкви. Її провідні позиції у польському суспільстві Дитер Бінґен пояснює роллю «польського папи» Івана Павла II («Спадщина Войтили: церква та політика в Польщі»). Зворотний бік медалі, відзначає Роберт Журек («За церкву і націю! Рух Радіо Марія у сьогоднішній Польщі»), – це медія-імперія отця Тадеуша Ридзика, який не без успіху втовкмачував своїм радіослухачам, що вороги Польщі – це ліберали, Европейський Союз, масони, євреї, а також ліберальні католики. Прикро, що протести єпископату були досить кволими, але рух поступово почав занепадати сам собою. Гранично шануючи церкву, польське суспільство, втім, вимагає оприлюднення списків тих церковників, які співпрацювали із таємними службами (Томаш Круляк «Пам’ять, примирення, свідчення: церковна люстрація у вільній Польщі»). Мета люстрації та публічних перевірок – примирення з минулим. Щодо вимог церкви до суспільства – це абсолютна, без жодних медичних застережень заборона абортів, про що, як відзначає Павел Борткевіч, точаться палкі дискусії від початку 1990-х.

Ті самі проблеми, лише в дещо інших пропорціях, легко помітні й у східнослов’янських державах. Українська ситуація, яку розглядає Наталя Кочан («Сутички церков: політика та релігія в Україні»), – це нескінченна боротьба церков, трьох православних і греко-католицької, за національний статус. Неґативний бік цього процесу – відчуження вірян від церкви, позитивний – неможливість впровадити в Україні російську модель із безмежною владою єдиної церкви. Супроводжують ці процеси визнання одних або інших храмів «канонічними», продовжує Лілія Бережна, що має не надто позитивний вплив на українську історичну пам’ять.

Розмову про Російську Православну церкву Вєніамін Сімонов розпочинає із результатів соціологічних опитувань віруючих, які свідчать про те, що ані церква, ані віруючі не використовують сповна релігійний потенціял Росії, а формування релігійної ідеології досі не завершене. Ґерд Штрикер («Мученики і святі: канонізація Ніколая II – виховна п’єса») аналізує причини канонізації Алєксандра Невського та Ніколая II поряд із мучениками радянського режиму. Як у першому, так і в другому випадках політичне підґрунтя очевидне. Позиція церкви щодо армії – ще один вельми цікавий аспект проблеми. Йоахім Вілємс відзначає її амбівалентність: війну церква засуджує, проте визнає, що за певних обставин її уникнути неможливо, а тому офіційно опікується духовністю російських військових. Автор, однак, певен того, що реальний вплив і церкви, й армії на російську політику дуже незначний. Інший слабкий бік діяльности православної церкви – це соціяльна робота, у якій бракує системи та структури, пише Реґіна Ельснер. На противагу їй римо-католицька церква має значний досвід соціяльної роботи, проте її позиції на російській території досить хиткі та невизначені.

Ульрих Шмід укотре порушує тему духовної функції письменника, проте доходить непередбачуваних висновків: апокаліптичні образи Гоголя тяжіють до католицизму, Достоєвський у душі протестант, а Толстой наприкінці життя впритул наблизився до буддизму. Остання публікація числа – про російську духовну музику, яка, відзначає Доротея Редепенінґ, вільно квітла наприкінці XIX століття, а у 1960-х набула форми інструментальних композицій на духовну тему з прихованими цитатами й обережною програмовістю. Після розпаду СССР створення музики на духовні тексти стало не просто поширеним, а підозріло модним явищем.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ярослава Тимощук ・ Червень 2017
Відчуття втраченої батьківщини — одне з найяскравіше описаних у газеті. Переселенці міркують, що...
Максим Карповець ・ Червень 2017
Із князями Радзивілами пов’язано засадничі реформи й історичні зрушення в країні, адже вони...

Розділи рецензій