Йоахім фон Путкамер, Ласло Дарваші, Елен Бош... Osreuropa. 2011, № 12. Quo vadis, Hungaria? Kritik der ungarischen Vernunft

Квітень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
98 переглядів

Автори майже тридцяти статтей на понад 400 сторінках часопису «Osteuropa» замислюються над питанням «Quo vadis, Угорщино?». Всі дописи згруповано у три розділи: «Політика і право», «Економіка і суспільство», «Пам’ять і культура», а передує їм нарис Йоахіма фон Путкамера «Види розділеної країни. Угорська нація та її історія». Також варто виокремити одинокий у добірці есей Ласло Дарваші, в якому автор метафорично порівнює дві «революційні» ситуації, 1989 та 2011 років.

Автори вміщених у випуску статтей вельми критично налаштовані до уряду Віктора Орбана, який прийшов до влади у квітні 2010 року. Два десятиліття перед тим, пише Елен Бош, Угорщину вважали лідером серед країн колишнього соціялістичного блоку у впровадженні демократії. Проте вже тоді в країні наростала ворожнеча між політичними таборами. А тепер правляча еліта ставить під сумнів леґітимність її політичних опонентів. Колишній міністр культури, а нині професор Центрального Европейського університету Андраш Бозокі говорить про реструктуризацію політичної системи, зумовлену «спокусою авторитаризму». Уряд Орбана послабив незалежність владних гілок, централізував державу та розширив повноваження прем’єр-міністра – тобто відмовився від принципів ліберальної конституційної держави, що для країни – члена ЕС є прецедентом.

Балінт Мадяр уподібнює Орбанову політику діям капітана футбольної команди, який під час гри самохіть міняє правила, навіть може вигнати суперників із поля. Правляча партія ФІДЕС, удаючися до залякувань і цензури, перерозподіляє власність. Якщо вірити Орбановим промовам і публікаціям, додає Кристина Коенен, Угорщині загрожують повсюдні зовнішні та внутрішні політичні й економічні вороги. Але пригноблена «маленька країна» здатна боротися з цілим світом. Цей образ поєднує героїзм і мегаломанію, а також романтику, революційний націоналізм і культурний песимізм, такі поширені наприкінці XIX – на початку XX століття. Варто пам’ятати, що саме вони живили італійський фашизм і німецький націонал-соціялізм. Історичне пояснення сучасних процесів знаходить і Рудольф Унґварі, який уважає, що саме в минулому, у по-справжньому не засвоєних суспільною пам’яттю настроях міжвоєнного часу закорінено авторитаризм, націоналізм і клерикалізм правлячої еліти.

Ще один камінь спотикання – нова конституція. Герберт Кюпер погоджується, що для Европи «ідеологізована» конституція – нонсенс, проте свою критику висловлює досить обережно. Ґабор Галмаі набагато рішучіший. Конституція, пише він, не відповідає демократичним стандартам: порушує принципи релігійної та ідеологічної нейтральности, верховенства права, послаблює повноваження конституційного суду й обмежує можливості майбутніх урядів провадити альтернативну політику. Не все гаразд і зі ЗМІ, повідомляє Марія Вашаргелі. Про істинні наміри влади завжди свідчить її ставлення до свободи преси. Віктор Орбан обмежив її конституційні ґарантії. Новостворена служба реґулює ринок ЗМІ і відповідно до результатів власного моніторинґу здійснює політичні чистки, жертвами яких стали 900 звільнених журналістів.

Угорщина, колишня «лабораторія соціялізму», стала «лабораторією демократії», кепкує Зольтан Кіселі. Він очікує від партії ФІДЕС реорганізації економіки та модернізації країни, інакше її масова підтримка може піти на спад. Угорщина неухильно йде до авторитаризму, пише Карин Роґальська, в Будапешті десятки тисяч людей виходять на вулиці проти «Віктатора», проте, на жаль, парламентська та позапарламентська опозиція не мають харизматичних особистостей, які могли б об’єднати протестувальників.

Від 2004 року, нагадують Юрґен Диринґер й Акош Тот, Угорщина є членом ЕС, але істотна частина угорців не усвідомлюють себе европейцями, а урядові бракує спеціяльних знань і готовности зосередитися на европейській політиці. Суспільно-економічний блок відкриває Естер Кінскі. Угорські праві політики мріють про етнічно чисті «внутрішні землі», про «справжню Угорщину». Шандор Рихтер пише про уповільнене економічне зростання та великий борг Угорщини – найбільший серед усіх країн Центрально-Східної Европи, і покладає вину за це на безвідповідальних політиків. Інша проблема Угорщини – найменші серед країн реґіону запаси вугілля, що робить її вкрай залежною від імпорту газу та нафти, нагадує Андраш Деак. Саме через це протягом двадцяти років Угорщина прагнула вступу до Европейського енергетичного ринку. Зрештою, західноевропейські компанії прийшли в країну, Угорщина приєдналася до двох головних газопровідних проєктів – «Набуко» та «Південний потік». Однак Орбанів уряд наполягає на автаркії та посиленні державного контролю, які неминуче спричинять конфлікти з міжнародними інвесторами та ЕС.

Антал Еркень звертається до національного питання, вказуючи на взаємопов’язаність іміджу країни, її концепції історії та політичної соціялізації. Склалося так, що угорська ідентичність позначена запеклим традиціоналізмом: її складниками є етноцентризм, фіксація на державі, почуття культурної зверхности, нетерпимість до меншин та іноземців. Близько 2,5 мільйона угорців, нагадує Гейко Фюрст, живуть у сусідних державах, де мають статус національних меншин. Будапешт надає їм підтримку, і то настільки суттєву, що деякі країни побоюються угорського сепаратизму. Інакша ситуація з угорськими циганами, яких Корнелія Мадяр нарахувала понад 700 тисяч. Вони зазнають дискримінації та ізоляції. Ворожість до циганів глибоко вкорінена в свідомості угорців. Політики шукали спосіб, аби розімкнути порочне коло бідности, браку освіти й безробіття. Протягом головування Угорщини в ЕС було затверджено проєкт з інтеґрації циганів до угорського суспільства, який має перейти від слів до діла.

Зрозуміло, що загальний контекст віддзеркалюється й у культурній політиці. Софія Бан закликає усвідомити неґативні соціяльні процеси, аналізуючи природу «загального смутку», угорського «Hüü». Кристіан Унґварі з острахом приглядається до «небезпечних традицій угорської культурної пам’яті» та національних символів, як їх формують праві екстремісти. Балаж Аблонці аналізує значення «травматичної» для національної свідомости Тріянонської мирної угоди (1920), за якою Угорщина втратила дві третини території та 3,2 мільйона етнічного населення. За соціялізму це була заборонена тема. Так само, як участь етнічних угорців у Голокості угорських євреїв, про що пише Ференц Лацо. Саме угорці протягом кількох тижнів 1944 року депортували 437 тисяч євреїв, а це – кожна третя жертва Авшвіцу. Сьогодні ця тема опинилася на узбіччі суспільних дискусій: уряд переймається майже самими тільки комуністичними злочинами, а нова конституція беззастережно звільняє Угорщину від будь-якої відповідальности за минуле.

Ґергард Зееман описує взаємні стереотипи у стосунках Угорщини та Німеччини, наголошуючи, що образ іншого завжди містить істотну частину себе самого.

Два дописи – Доротеї Редепенінґ і Ласло Дьорі – присвячено чільним постатям угорської музичної класики: Ференцові Лісту, Белі Бартоку, Зольтану Кодаі, Дьордеві Ліґеті й Дьордеві Куртаґу. Атила Бомбіц вибудовує панораму сучасної угорської літератури, наголошуючи поєднання в ній традиційного, модерного та постмодерного, а також інтересу до національної історії. У редакційному інтерв’ю з мистецтвознавцем Андрашем Ренійдеться про те, як восени 2011 року державний секретар Імре Керені замовив художникам 15 картин. Вони мали ілюструвати засадничі моменти в історії Угорщини від Тріянонської мирної угоди до сьогодні. Спочатку на їх основі було створено експозицію, а згодом репродукції ввійшли до розкішного видання нової конституції. Жодного офіційного оголошення про проєкт, жодної консультації з експертами не було. Рені відзначає численні іконографічні хиби цих робіт і не може сприймати їх інакше як пародію на придворне мистецтво.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Ростислав Загорулько ・ Березень 2017
Число присвячено проблемі тероризму. Його причини, витоки та прояви розглянуто у вступній...

Розділи рецензій