Andrzej Stasiuk. Osiołkiem

Червень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
271 переглядів

Wołowiec: Czarne, 2016.

Нову книжку польського письменника Анджея Стасюка «На віслючку» можна трактувати і як зразок умовного жанру «road story», і водночас як пародію на нього. Оповідач постійно перебуває в дорозі, оскільки вирішив влаштувати собі (та знайомому) мандрівку в глибини Сходу. А саме — рушити старим маленьким автомобілем, що його в Польщі часом називають «віслючком», через Україну та Росію аж до центральноазійських пустель Казахстану і Таджикистану. Відтак перед читачем постають краєвиди, дорожні мізансцени, а також символічні, кумедні й страшнуваті «видіння» наратора — наприклад, його ґротескна зустріч зі скелетами поляків, які померли в численних засланнях і ув’язненнях, серед пісків на російсько-казахстанському кордоні. Зображення цих місцин чимось підтверджують стереотипи про порожні, дикуваті й не вельми гостинні простори, але багато в чому підважують їх, висміюють (як підважено й інші географічні, історичні, інші усталені образи). Адже тут є порівняння, які не завжди виходять на користь умовному Заходові, захват від монументальних напівпорожніх краєвидів і широких історичних жестів умовного Сходу. Зрештою, є просто екстаз від масштабу, притаманного краям, якими мандрують Стасюкові герої. Масштаб і метафізика (двома найвиразнішими уособленнями цього поєднання є письменник Андрей Платонов і звичайний чоловік із російської глибинки, який співає совєтських революційних пісень у нічній пустелі й обіцяє воскресіння мертвих) є саме тим, що вабить чужоземців в образі Росії та інших частин великого Сходу. Теза, попри її грайливість, актуальна й цікава як спонука для роздумів, надто в сьогоднішніх обставинах.

Українських читачів, мабуть, зацікавить зображення нашої країни. Воно дуже епізодичне. Україна тут — суперечлива, плутана «сіра зона» між Заходом і Сходом, уже чужа, але ще близька, дещо дріб’язкова, провінційна країна, яка немов «заважає розігнатись» і поринути «з місця в кар’єр» у далекі екзотичні краї. Стасюк кумедно обіграє польські страхи, українські культи й інші комплекси уявлень довкола образу Бандери — його нараторові український Бандера здається замалим і малоцікавим: справжнього, яскравого й цікавого Бандеру, мовляв, могла би дати Росія. Така ось варіяція української імаґології.

Підкреслене бажання головних героїв за кермом їхнього «віслючка» виявитися не «поверхневими туристами», а людьми, що занурюються в саму гущу буденного життя чужих країв, спершу веде твір у фарватері поширеної сьогодні літератури мандрівних репортажів, нарисів тощо, автори й герої яких так само часто протиставляють себе «ґлянцевим туристам». Але з часом це дає дещо самопародійний ефект. Бо розмивається не лише мета поїздки (з якою виникли проблеми ще на українсько-російському кордоні), а й сама поїздка, її враження — зрештою, кульмінацією виявилися торги з приводу хабара для казахстанської дорожньої поліції, і в цьому годі не зауважити концептуальної «іронії жанру». Та, як і у випадку зі стереотипами, концептуального «мерехтіння» між утвердженням і пародіюванням.

Другим важливим сенсом книжки є автомобільна субкультура. Читачі глибоко зануряться в термінологію, дух і філософію водіїв, ремонтників та інших учасників дорожнього руху. Цей дискурс вдався Стасюкові надзвичайно переконливо, настроєво. «На віслючку» виглядає справжнім гімном Машині й Шляхові, позбавленим аванґардної утопії, насиченим чистою емоційною прихильністю і ностальгією, бо й цей світ помітно змінюється, коли порівняти з часами молодости оповідача.

Варто відзначити й мову. Вона проста і груба, але вигадлива та грайлива — це, певно ж, створить чимало труднощів перекладачам книжки. Лінґвістична пластика й динамізм нерідко дають Анджею Стасюку змогу «витягати» дещо затягнуті чи одноманітні епізоди.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Вадим Мірошниченко ・ Грудень 2017
2015 року французький письменник Матіяс Енар отримав Ґонкурівську премію за роман «Boussole». Про...
Катерина Девдера ・ Грудень 2017
Юлія Фєдорчук — польська поетка, прозаїк, перекладачка, критикиня і літературознавиця. «Невагомість...

Розділи рецензій