Макс Имдаль. Опыт другого видения. Статьи об искусстве X–XX веков

Травень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
260 переглядів

Перевод с немецкого Аллы Вайсбанд. Издание 2-е, исправленное и дополненное
Київ: Дух і Літера, 2011.

Розпочавши свій творчий шлях як художник, Макс Імдаль увійшов до мистецтва як ориґінальний мистецтвознавець із особливим способом бачення та інтерпретації. Вживання прикметника «ориґінальний» тут аж ніяк не випадкове, бо особливість його позиції, перспективи (і перспектив) осягнення творів живопису, пластики, кінетичного мистецтва є водночас і показовою для другої половини XX століття, вписується навіть у візуальний (іконічний) поворот у гуманітаристиці, і оприсутнює винятково особистий погляд.

У книжці «Досвід іншого бачення» зустрічаємо як інтерпретації фігуративного мистецтва, так і мистецтва нефігуративного, зразків релігійного мистецтва, фресок, пейзажного живопису і поп-арту, сучасної пластики і кінетичного мистецтва. Причому фірмовою особливістю Імдаля є хід від твору та його споглядання до висновків. Він майже ніколи не користується готовими схемами, термінологічними та поняттєвими лекалами. Імдаль ніби заново винаходить для кожного артефакту спосіб бачення і спосіб оповідання про результати такого споглядання. Щодо паралелей, то подібний підхід можна побачити у Вальтера Беньяміна та в Роляна Барта у його міркуваннях про фотографію.

Така мистецтвознавча стратегія виявляється доволі продуктивною, однак передбачає винятково важливий момент: Макс Імдаль закликає уважно дивитися. Він іде проти диктату поняттєво-дискурсивного, уникає пошуку як класичних, так і некласичних, естетичних категорій. Власне пильний погляд, увага до того, що можна лише побачити, а не розтлумачити, дозволяє йому виявити суттєві моменти специфіки і впливу, здійснюваного дуже різними творами мистецтва з різних епох. Прикладами можуть слугувати статті, присвячені фрескам Джото, пейзажам Кльода Льорена і Яна Франса ван Блемена, картині «Бар Фолі-Берже» Едуарда Мане, «Піщаному млину» Ґюнтера Юкера. Відштовхуючись від одиничного, Макс Імдаль мимовільно виходить на проблематику рецептивної естетики, на осягнення смислу сприйняття глядача, на співвідношення творця і споглядача в існуванні твору мистецтва. Цікаво, що Імдаль мав не лише практику викладання студентам, а й спілкування із робітниками, пов’язане з їхнім сприйняттям мистецтва. Тож феномен співжиття твору і сприйняття його був для нього підкреслено актуальним.

Свій спосіб осягнення візуального мистецтва Макс Імдаль називає іконікою, в якій смисл картини є зміст споглядання, а головним завданням мистецтвознавця стає перевести чуттєве сприйняття в розуміння. Картина сама собою чинить спротив будь-якому словесному заміщенню, тому винятковим є співвідношення наративу і споглядання. Однак іконіка, за словами Імдаля, не є методом у його суворому визначенні, так само, як не є вона і технікою. Він виходить із розуміння інтерпретації Гадамером і зазначає, що іконіка близька до інтерпретації як експліцитної форми самого розуміння.

Важливою є позиція Макса Імдаля щодо філософії. Він зізнається, що не вивчав її по-справжньому, та і його положення щодо первинности самого бачення ставить під сумнів використання готових понять і категорій, котрі можуть, за словами дослідника, проковтнути сам зримий феномен. Але якщо пильно ознайомитись бодай із трьома-чотирма Імдалевими текстами (краще взяти саме роботи, присвячені дуже різним творам із різних епох), то він постане як дуже уважний дослідник перцептивних структур, суб’єктивности, форм споглядання, тобто разом із Максом Імдалем читач опиниться в царині філософії не академічної, складеної із мертвих формул і трансцендентальних фантазмів, а філософії живого споглядання, через яке здійснюється пізнання.

Особливої уваги варті статті, які дають змогу ознайомитися з концептуальними підходами до способів бачення, що їх культивує Макс Імдаль. Зокрема у статті «Автобіографія» він коротко окреслює основні положення своєї інтерпретаційної стратегії, згадуючи певні етапи свого життя, а також відповідаючи на запитання про його мистецтвознавчу методологію. Стаття «Конкретна пластика» містить міркування про положення суб’єкта під час сприйняття пластичного артефакту, а в статті «Сезан – Брак – Пікасо» постає питання про автономію картини як такої.

У післямові до видання перекладачка Алла Вайсбанд указує, що часом Макс Імдаль уживає неологізмів або вміщує знані терміни і слова у незвичний контекст, котрий робить певні формулювання такими, які не можна раціоналізувати доконечно. Однак саме це часом стає вельми продуктивним: його неологізми, тавтології, незвичні сполучення понять творять особливу феноменологію сприйняття та переведення його у розуміння.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Сидор-Гібелинда ・ Червень 2018
Сказати, що авторка «в матеріялі», – не сказати нічого. Вона довгі роки спілкувалася із цими «...
Яна Примаченко ・ Листопад 2017
Книжка є не просто антологією життя і творчости видатного митця. Вона кидає світло на цілу епоху в...

Розділи рецензій