Степан Крушко. Оптанти. Збірник статей, спогадів, документів та фотографій

Червень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
157 переглядів

Пряшів: Координаційний комітет реоптантів у Пряшеві, 1997; Michal Šmigel’, Štefan Kruško. Opcia. Proces opcie a presídlenia občanov Československa do ZSSR na zákade československo-sovietskej dohody z 10. jula 1946. Prešov: Koordinačný všbor reoptantov Slovenskej republiky v Prešove, 2005; Іван Ванат. Волинська акція. Обмін населенням між Чехословаччиною і Радянським Союзом навесні 1947 року. Пряшів: Союз русинів-українців Словацької Республіки, 2001

Три книжки, видані у словацькому Пряшеві, присвячено подіям, що відбувалися синхронно з тотожними, але відомішими акціями, вчиненими в Польщі. Навесні 1947 року було проведено обмін населенням між Радянським Союзом і Чехословаччиною: близько 30 тисяч чеських колоністів залишило територію Волинської та Рівненської областей, а замість них на Волині було розселено близько 12 тисяч українців зі Словаччини (південних лемків), що погодилися переїхати на Україну під впливом аґітації радянських евакуаційних комісій. Цей обмін населенням знаний як «оптація» (від латинського – optacio – бажання), а ті, кого він заторкнув – «оптанти». А поступове повернення пряшівських українців, громадян колишньої Чехословаччини та їхніх нащадків, із Волині у Словаччину, яке тривало стихійно в 1960–70-х роках і досить неочікувано продовжилося в 90-х роках у зв’язку з чорнобильською трагедією, народило також слово «реоптанти».

* * *

Степан Крушко, автор двох із цих книжок, очолює Координаційний комітет реоптантів, що існує нині у Пряшеві. Його книжка «Оптанти» – публіцистичний виклад комплексу історичних подій навколо оптації та реоптації, адресований передовсім самим реоптантам. Це видно і з української мови видання, і з авторового поетичного послання до земляків, у якому він закликає їх до єдности та збереженння національної самосвідомости:

І коли б ви записались

Навіть індусами,

І так нашії правнуки

Будуть лиш «русами».

З «Оптантів» дізнаємося про причини виїзду з Бескидів, особливості повернення з Союзу на терени Східної Словаччини. Проте левову частку книги становить опис життя переселенців із Чехословаччини на Волині, передовсім у селі, що стало для Крушка другим рідним: Грушвиці неподалік Рівного. Мабуть, тому, що пам’ять про той період, який для реоптантів уже закінчився, відійде разом із ними. А тимчасом цуратися його не варто, бо це добрячий шматок життя, часто – ціла молодість. Труднощі повернення на Словаччину спричинили те, що більшість реоптантів намагалася розчинитися серед місцевих, аби не було видно, що хоч і народився в тих же південнолемківських селах, що й більшість, чув на свою адресу: «рус» (по-словацькому «росіянин»), «окупант», «шпіон». Для більшости східних словаків Україна починалася й закінчувалася на Закарпатській Русі. Натомість уявити, що оптанти могли і щось позитивного винести з України, було важко. Крушкова книжка нагадує про багато таких моментів.

* * *

Інакше виглядає друга Крушкова книжка «Opcia», написана у співавторстві з Міхалом Шміґлою (Михайлом Шмигелем), заступником голови Комітету реоптантів. Це професійний історик, він народився 1975 року в Україні в родині оптантів, а по переїзді у Словаччину живе в Банській Бистриці, де викладає в Університеті Матея Бела. Крім теми оптації, досліджує також проблематику «УПА та Чехословаччина». Підзаголовок книжки, в якому згадано про «переселення громадян Чехословаччини до СРСР», а також її словацька мова вказує на адресата видання й на мету: розповівши словацькому суспільству (передовсім елітам, бо «Opcia» – виразно наукова книга) правду про переселення, поліпшити суспільне становище реоптантів у сучасній Словацькій Республіці. Дехто з них і досі не має громадянства, живучи чужинцями без суспільного визнання, з українськими (чи російськими) паспортами. Автори свідомо схиляються до виокремлення словацьких русинів із решти українців, використовуючи чинник офіційного існування у Словаччині русинської національної меншини, щоби надати оптації та реоптації статусу внутрішньословацької проблеми. До речі, реоптація зразка 1990-х мала саме такий характер, коли Словаччина запросила повернутися «колишніх словацьких громадян», що мешкали в зоні радіяційного забруднення.

* * *

Монографія Івана Ваната «Волинська акція» комусь непосвяченому може видатися україномовною версією «Опції», хіба що виданою раніше. Ванат також професійний історик, закінчував Братиславський університет імені Яна Коменського. Проте сам він не є реоптантом. Проживши все свідоме життя у Чехословаччині, потім у Словаччині, він був активним діячем української громади Пряшівщини, а після болючого поділу на українців і русинів залишився при Союзі русинів-українців Словацької Республіки, який і профінансував цю книгу.

«Волинську акцію» написано сухо, без зайвих емоцій, і рясно проілюстровано документами й таблицями. Автор активно використовує риторику Української Народної Ради Пряшівщини, – її діячі одразу по війні домагалися від керівництва УРСР і СРСР приєднання Південної Лемківщини до Закарпаття, отже й до Української РСР, а після утвердження в Чехословаччині сталінського режиму зазнали репресій. Для Івана Ваната автохтонне населення Пряшівщини є нічим іншим, як «південнокарпатськими українцями», він досить критично ставиться до спроб декого з публіцистів побачити у реоптації повернення «східнословацького греко-католицького населення» й різко говорить про існування серед реоптантів «перекинчиків, яким справа свого етнічного кореня ставала цілком байдужа».

* * *

Маючи різне ідеологічне забарвлення, всі три видання, одначе, відсувають заслону забуття, що ховала виселення й розчинення 12-тисячної частини українського етносу на Волині, та привертають увагу до феномена повернення південних лемків – оптантів і їхніх нащадків – на рідну землю. Шкода тільки, що українському читачеві, зокрема у Волинській та Рівненській областях, де переселенців здебільшого називають «чехами», «словаками», «гуцулами», мало знаючи про причини їхньої появи 1947 року в колишніх селах чеських колоністів, ці книжки практично недоступні.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій