Норвал Морріс, Девід Дж. Ротмен. Оксфордська історія в’язниць. Практика покарання в західному суспільстві

Червень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
8
918 переглядів

Переклад з англійської Івана Яндола, Владислава Носенка, Костянтина Кузьменка. За редакцією Норвала Морріса та Девіда Дж. Ротмена.
Київ: Всесвіт, 2009.

«Оксфордська історія в’язниць» за своєю формою та структуризацією матеріялу є досить типовим прикладом тематичних узагальнювальних наукових видань в англо-американській гуманітаристиці. Хоча редактори більше схильні до соціяльної історії, насправді це дослідження радше міждисциплінарне і залучає також методики політичної історії, історії ідей, історії права (напрям, близький до того, що в українській науці означено як «історія держави і права зарубіжних країн») тощо.
    
Замислюючись над причинами виокремлення тематики в’язниці в західній гуманітарній думці, редактори окрім суспільно-політичних чинників (як-от рух в’язнів за свої права чи занепадання леґітимности каральних інституцій) віддають шану інтелектуальному стимулові, що його надала книжка Мішеля Фуко «Наглядати і карати» (на неї посилаються чи не всі автори). Фуко вважав в’язницю репрезентативною інституцією індустріяльного суспільства.
    
Праця складається з двох частин: у першій матеріял розміщено за хронологічним принципом – дослідники послідовно розглядають історію виникнення та розвитку в’язниць від античности до сьогодення та їх роль у різних соціюмах, хоча територіяльно обмежуються лише европейським реґіоном (у певні хронологічні проміжки редукованого до Англії) та Сполученими Штатами. Про найперші в’язниці античности й середньовіччя пише Едвард Петерс, про Европу ранньомодерної доби – Петер Шпіренбурґ; Рендел Мак-Ґовен та Шон Мак-Конвіл досліджують історію ув’язнення в Англії XVIII–XX століть, на США того ж часу зосереджують увагу Дейвід Ротмен та Едґардо Ротмен; огляд в’язниць на европейському континенті 1865–1965 років робить Патриція О’Браєн; підсумовує першу частину розділ Норвала Мориса про сучасну в’язницю.
    
Більшість розвідок першої частини належать радше до політичної історії чи історії права, занадто вже велику увагу дослідники приділяють правовим нормам, державним проєктам покарання та/чи перевиховання, інституційній історії в’язниці тощо. Хоча є й винятки. Як на мене, найбільше до соціяльної історії тяжіють розділи Мак-Конвіла та О’Браєн – автори ретельно вишукують матеріял не лише про юридичні норми, якими керувалися при винесенні покарань, а й конструюють образ внутрішнього соціяльного середовища в’язниці, принципи організації в ній повсякденного життя (праця, їжа, сон, практика одиночного ув’язнення, соціяльна комунікація, інтимне життя тощо). Досить ориґінальним видається також Морисів розділ: автор досліджує тему на матеріялі опису одного дня, що його зробив в’язень американської тюрми.
    
До другої частини ввійшли розділи, орієнтовані за тематичним принципом: унікальний австралійський досвід колонії засуджених, що в своїй соціяльній структурі мали ще й власні в’язниці (така собі тюрма в тюрмі), досліджує Джон Герст; про практику місцевого правосуддя та жахливі побутові умови утримання в’язнів у закладах цього рівня пише Шон Мак-Конвіл; Стивен Шлосмен описує історію виникнення виправних закладів для неповнолітніх правопорушників та еволюцію самої ідеї розділення в’язнів за віковим принципом; на феномені політичної тюрми та ув’язненні інакодумців зосереджується Ар’є Наєр; В. Б. Карночан звертається до літературних творів про ув’язнення або творів, написаних у тюрмі чи під впливом в’язничного досвіду (згадати хоча б Оскара Вайлда, Поля Верлєна, Роберта Ловела та інших). Особливо цікавим видається ґендерний підхід до тюремної тематики, зреалізований у розділі Люсії Зеднер «Норовливі сестри»: дослідниця описує появу окремих жіночих тюрем, ставлення громадськости до засуджених жінок, проблему материнства у тюрмі та поза нею (на початку XX століття існувала ідея чимдовшого утримання жінок-порушниць дітородного віку за ґратами через їхні начебто «погані» гени), стосунки в’язнів із персоналом (хоч як дивно, але у XIX столітті охоронців-жінок заохочували розвивати тісні стосунки зі своїми підопічними, хоча вони не завжди утримувалися на межі платонічних), а також таку делікатну тему як інтимні взаємини у в’язничному побуті жіноцтва.
    
До кожного розділу книжки додано цінний бібліографічний огляд передусім англомовних праць.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Книжка Романа Подкура є черговим виданням із серії «Студії з регіональної історії: Степова Україна...
Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Книжку написано в руслі повернення сходу України до українського історичного наративу, що в останні...

Розділи рецензій