Олексій Зарецький. Офіційний та альтернативний дискурси. 1950–80-ті роки в УРСР

Серпень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
125 переглядів

Київ: Інститут української мови НАН України, 2008.

Готуючи свою працю до другого видання (на перше, випущене 2003 року, в «Критиці» відгукнулася Леся Ставицька: 2004, ч. 5, с. 20), Олексій Зарецький розширив теоретичний аналіз офіційного та альтернативного дискурсів 1950–1980-х років і застосував його методи до періоду зовсім недавньої (1994–2004) історії. Дослідник указує на ознаки подібности політичного дискурсу цих років із дискурсом епохи Щербицького і вважає, що частина громадян України ще й досі перебуває під впливом стійких стереотипів пізньорадянського часу.

Автор застосовує методологію дискурсного аналізу Тео ван Дейка, використовуючи категорію індикаторів культури як інструменту переходу від макроаналізу культурних процесів до безпосередньо дискурсу на мікрорівні.

У першому розділі він окреслює поняття «офіційного» та «альтернативного» дискурсів, особливості дискурсів тоталітарних суспільств, їх подібність до дискурсів марґіналізованих соціяльних груп. Другий розділ присвячено етнокультурному та ідеологічному контекстам. Інструментом, який показує зв’язок ідеологічних та етнокультурних феноменів із дискурсом, визначено «індикатори культури» – дихотомія «добро/зло» (поділ світу на «світлу» і «темну» частини) та псевдосинкретизм (опозиція наукова істина – народна правда).

Третій і четвертий розділи присвячено безпосередньому аналізові офіційного та альтернативного дискурсів. Офіційний описано на підставі текстів Української Радянської Енциклопедії, Програми КПРС (1961), газети «Вечірній Київ» (1961) та часопису «Всесвіт», який репрезентував українське середовище. Для аналізу альтернативного дискурсу використано масив текстів, вилучених з офіційного обігу, твори репресованих авторів, тексти, що втратили свій офіційний статус (як-от роман Олеся Гончара «Собор»), самвидав, тексти, видані за межами СССР, листування, тексти «для шухляди», усне мовлення. Автор оперує також категорією «підтекст» і «граничний дискурс», без яких неможливо уявити продукування/сприйняття офіційного та альтернативного дискурсів.

В останньому розділі зосереджено увагу на осмисленні залишкових явищ офіційного (радянського) дискурсу у політичному дискурсі незалежної України 1994–2004 років. Автор означує дискурс доби Леоніда Кучми як «правильний», «нормальний», тобто – ні консервативний, ні ліберальний, схильний уникати конкретики й відповідальности. Нормальний – означає «примирений». Водночас, розглядаючи дискурс помаранчевої революції й аналізуючи тексти, які, за логікою, мали би становити альтернативу до «нормального» дискурсу, автор, однак, наприкінці доходить висновку: помаранчевий дискурс не міг бути і не був альтернативним.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій